style="font-size:15px;"> – Тату, з тобою все гаразд?
Вальс широко всміхнувся і встав із фотеля, щоб обійняти доньку.
– Звісно, що все гаразд. А надто зараз, коли я бачу тебе.
Дівчина відчула, що батько обійняв її міцніше, ніж зазвичай, занурюючи обличчя в її волосся і вдихаючи її запах, як то він робив, коли Мерседес була маленькою, неначе гадав, ніби пахощі її шкіри захистять його від усього лиха на світі. Коли батько нарешті розімкнув обійми, Мерседес помітила, які червоні його очі.
– Що сталося, татку?
– Нічого.
– Ти знаєш, що мене тобі не обдурити. Усіх інших – так, але не мене…
Вальс усміхнувся. Годинник на столі показував п’ять по дев’ятій.
– Бачиш: я виконую те, що пообіцяла, – мовила дівчина, розгадавши батькові думки.
– Я в цьому ніколи не сумнівався.
Мерседес звелася навшпиньки й кинула погляд на стіл.
– Що ти читаєш?
– Нічого особливого. Усілякі дурниці.
– А мені можна їх почитати?
– Це чтиво не для юних дівчаток.
– А я вже не дівчинка, – відказала Мерседес із по-дитячому лукавою посмішкою і крутнулася довкола своє осі, щоб похизуватися вбранням і поставою.
– Я бачу. Ти тепер справжня жінка.
Мерседес притулила долоню до батькової щоки.
– І через це ти такий сумний?
Вальс поцілував доньчину руку й похитав головою.
– Звісно, що ні.
– Анітрішечки?
– Ну гаразд. Зовсім трішки.
Мерседес засміялася. Вальс, який досі відчував смак пороху на губах, удав, ніби також сміється.
– На балі всі запитували про тебе.
– У мене видався тяжкий вечір. А ти ж знаєш, як ці учти виснажують.
Мерседес кивнула з пустотливими вогниками в очах.
– Авжеж, тепер знаю…
Вона стала походжати по батьковому кабінеті, таємничому світі книжок і замкнених шафок, пучками пальців погладжуючи корінці фоліантів, що стояли в домашній бібліотеці. Помітивши, що батько стежить за нею затуманеними очима, Мерседес зупинилася.
– То ти не розкажеш мені, що відбувається?
– Мерседес, ти ж знаєш, що я люблю тебе над усе в цьому світі й дуже тобою пишаюся, знаєш?
Дівчина завагалася. Батьків голос, здавалося, тримався на тоненькій ниточці, а від його спокою і самовпевненості не лишилося й сліду.
– Звісно, татку, знаю… і я тебе теж люблю.
– Це єдине, що має значення. Хай що б там не сталося.
Вальс усміхнувся, але очі його були вологі. Мерседес іще ніколи не бачила, щоб він плакав, і її охопив страх, неначе все на світі пішло шкереберть. Батько витер сльози й обернувся до неї спиною.
– Скажи Вісенте, нехай зайде.
Мерседес
