спільно з апаратурою ВЧ телефонувания типу СМТ-34, цілком бути пристосований до умов її експлуатації та підключатися як додатковий пристрій на протилежних станціях до напівкомплектів ВЧ».
Аналогічними проблемами секретної телефонії займалася також Дослідна радіолабораторія Управління НКВС по Ленінградській області, що мала власну науково-виробничу базу. Роботи в обох лабораторіях були розгорнуті вже узимку 1936 року та вже до травня 1937 року, коли керівництвом НКВС були підготовлені офіційні замовлення та розпорядження, у радіолабораторії ленінградського Управління НКВС абонентська установка знаходилася в стадії конструювання лабораторного макета, а в лабораторії зв'язку заводу «Красная Заря» був зібраний макет стаціонарного шифратора для одного кінця лінії. На заводі планували завершити розробку інвертора та виготовити 2—4 комплекти устаткування не пізніше 1 липня 1937 року.
У доповідній записці від 5 грудня 1936 року начальник ОВ УДБ управління НКВС по Ленінградській області Михайло Альохін підкреслював: «Для створення рішучого повороту в техніці необхідна організація в Москві і Ленінграді груп, що працюють виключно по спостереженню за науково-технічною діяльністю в галузях, що цікавлять нас. Без відповідальних тільки за цю справу людей, без використання всіх досягнень техніки, що проходять зараз повз нас, без залучення до цієї справи молодих талановитих сил повороту в бік прогресу не домогтися».
З 14 липня 1937 року на лінії ВЧ зв'язку Москва-Ленінград розпочалися іспити двох кінцевих напівкомплектів переносної установки засекречування, створеної ленінградським Управлінням НКВС. Кількома днями раніше були завершені та на тій же лінії випробувані макети стаціонарної «секретки» заводу «Красная Заря», що одержала найменування «ЕС-2» (за прізвищами інженерів заводської лабораторії зв'язку Костянтина Петровича Єгорова та Георгія Васильовича Старіцина). Установка «ЕС-2» являла собою інвертор, що не захищав від спеціального перехоплення, але забезпечував неможливість підслуховування:
– у ході технічного контролю апаратури ВЧ телефонування;
– за допомогою аналогічної ВЧ апаратури міжміських станцій НКЗ;
– безпосередньо з лінії за допомогою радіоприймача без додавання демодулятора і генератора.
Шифратор «ЕС-2»» при роздільному читанні тексту забезпечував розбірливість всього 20—30% слів, цифри при цьому розпізнавалися повністю. Незважаючи на те, що зміст тексту уловити практично не вдавалося, апарат пройшов додаткові іспити (разом з переносним шифратором лабораторії ленінградського Управління НКВС) на лінії Москва-Сочі. У ході іспитів, що відбулися у період з 4 по 14 серпня 1937 року, шифратор зарекомендував себе, в цілому, позитивно. Більш того, з'ясувалося, що експлуатація «секреток» на лінії ВЧ зв'язку вимагала високої якості проводових каналів зв'язку (гарна амплітудно-частотна характеристика, відсутність перешкод і шумів тощо), що потребувало обов'язкове врахування цих параметрів
