ВЧ станцій цим типом апаратури ущільнення повітряних ланцюгів дозволило до кінця 1930-х років практично виключити використання на мережі міжміського урядового зв'язку подібної апаратури іноземного виробництва.
Розвиток мережі міжміського урядового зв'язку стимулювався ще і тією обставиною, що у 1930-і роки в СРСР було розгорнуто активне будівництво магістральних постійних повітряних ліній зв'язку середньої і великої протяжності. Необхідність їх введення в експлуатацію диктувалася збільшеними вимогами до системи управління в ході індустріалізації, а також зміцненням обороноздатності держави. У кожному окремому випадку керівництвом НКВС, як правило, виносилося клопотання про передачу наркомату виділених ВЧ каналів для організації урядового міжміського зв'язку.
Починаючи з червня 1936 року до керівництва ВУЗ прийшли люди, обізнані з теорією та практикою організації зв'язку. Начальником відділення був призначений Іван Якович Воробйов, який до цього очолював відділення зв'язку АГУ НКВС. Помічником начальника відділення був призначений Ігор Васильович Вінецький, який у 1928—1936 роках працював на посаді інженера для доручень при заступнику наркома зв'язку та одночасно співробітника ОВ. Старшим техніком-інженером був призначений Михайло Ілліч Ільїнський, молодий фахівець, який вже мав наукові роботи в сфері електрозв'язку.
У 1936 році при будівництві повітряних магістралей зв'язку №№557—558 Харків – Сімферополь було створено станцію ВЧ-зв'язку в Запоріжжі. Наказом по Управлінню НКВС УРСР по Запорізькій області №224 від 03.07.1939р. до штату 2-го спецвідділення (ВЧ зв'язок) додатково було введено 4 посади. Тоді ж на телефонній станції, що ослуговувалася штатом із 4-х осіб, було встановлено комутатор «ЦБ» ємністю на 200 абонентів.
У 1936 році закінчилося будівництво, а у 1939 році була введена в дію щонайдовша в світі повітряна міжміська телефонна магістраль Москва – Хабаровськ з використанням 3-канальної апаратури «СМТ-35» протягом 8615 кілометрів, яка пізніше була продовжена до Владивостока.
У той же час було відкрито станцію ВЧ зв'язку у Севастополі та організовано урядовий ВЧ зв'язок на території Криму при будівництві магістральної лінії Москва-Севастополь через Харків і Запоріжжя. До 1936 року ВЧ зв'язок був встановлений з 12 адміністративними центрами СРСР, зокрема із Смоленськом і Мінськом (1932), Горьким (нині – Нижній Новгород) і Ростовом (1933), Києвом (1934), Ярославлем, Тбілісі і Севастополем (1936). А до 1937 року в мережу ВЧ зв'язку були включені 10 урядових дач Чорноморського узбережжя.
До того ж збільшення кількості периферійних станцій та числа абонентів урядового зв'язку, що ними обслуговувалися, потребувало налагодження виробництва АТС. Тому ще у 1937 році на заводі «Красная Заря» під керівництвом і за безпосередньою участю Ільїнського була розроблена перша міжміська АТС для ВЧ зв'язку на 5 абонентів і 10 каналів «МА-5» та її зменшений варіант на 3 абоненти «МА-3». У 1938 році
