зв'язку перетворився на орган, що відав тільки телефонним зв'язком уряду, що підтверджувалося рядом рішень, прийнятих Презідіумом ВЦВК у жовтні 1920 року та стосувалися, зокрема, відділу зв'язку Кремля. Змінився і статус відділу: після виділення з його складу телеграфного переговорного пункту РНК він ставав підвідділом зв'язку ВЦВК, який відповідав за забезпечення керівників партії та уряду телефонним зв'язком і ставився в подвійне підпорядкування: з питань обслуговування керівників партії та уряду – РНК і ВЦВК, а з технічної політики в частині перевлаштування мережі і підвищення якості зв'язку Кремля – Управлінню Московської телефонної мережі (далі – УМТМ).
При цьому начальник зв'язку Кремля, що був відповідальною особою за роботу зв'язку уряду, призначався ВЦВК; телефоністки, які обслуговували «верхній» і «нижній» комутатори, входили, відповідно, до штатів РНК і ВЦВК; штат працівників, призначених для обслуговування лінійно-кабельного господарства, визначався УМТМ. Кадри, укомплектовані за цим штатом, виділялися відділу зв'язку Кремля на правах прикомандированих – старший групи (механік або технік) прикомандированого складу входив у відділ зв'язку Кремля на правах помічника або заступника начальника зв'язку Кремля.
Військовий зв'язок радянської республіки також розвивася. Так, 20 листопада 1919 року був виданий наказ Революційної Військової Ради (далі – РВР) про створення Управління зв'язку РСЧА. На фронтах були сформовані управління зв'язку фронтів, в арміях і дивізіях – відділи зв'язку, введені посади начальників зв'язку фронту та армії. Цей день вважається датою створення військ зв'язку РСЧА як самостійних військ.
До кінця 1919 року в телефонній кімнаті Кремля з'явилися телефонні апарати прямого зв'язку з фронтами. У лютому 1920 року сформований спеціальний загін зв'язку Штабу РСЧА, а в травні того ж року – радіотелеграфний дивізіон для забезпечення зв'язку у вищій ланці керівництва фронтами та арміями.
До кінця 1920 року для керування фронтами, арміями та укріпленими районами було сформовано: 1 спеціальний потяг зв'язку, 13 окремих батальйонів зв'язку, 18 окремих телеграфно-телефонних дивізіонів, 40 телеграфно-експлуатаційних рот, 75 телеграфно-телефонних рот, 13 окремих рот зв'язку, 3 радіобази, 16 окремих радіодивізіонів, 38 окремих радіостанцій, 8 рот «летючої» пошти, 21 склад зв'язку, 25 майстерень зв'язку, 26 дислокаторних поштових відділення.
Незважаючи на значну перевагу радіозв'язку в порівнянні з проводовими засобами зв'язку, для яких були необхідні постійні повітряні лінії великої довжини, майже весь зв'язок вищого військового керівництва того часу базувався на використанні повітряних ліній зв'язку та окремих проводів. Часткова відмова від радіозв'язку було обумовлена тим, що стало відомо про успіхи білогвардійських служб радіоперехоплення та дешифрування. Саме тому зв'язок Штабу РВР зі штабами фронтів і армій здійснювався по окремих проводах через польові телеграфні контори, як правило,
