що в кінці 1920-х – першій половині 1930-х років застосування принципу ВЧ телефонування (перенесення розмовного частотного спектру у ВЧ область) вважалося гарантом забезпечення конфіденційності телефонних переговорів. Тому організація урядового зв'язку по каналах низької частоти (далі – НЧ) допускалася лише у виняткових випадках.
Цей чинник зумовив необхідність упровадження на мережі міжміського урядового зв'язку вітчизняної ВЧ апаратури. Найважливіше значення мало впровадження апаратури ВЧ телефонування (ущільнення) на повітряних лініях зв'язку. Це дозволило по одній парі мідних проводів передавати одночасні декілька телефонних розмов, що підвищило ефективність використання дорогих лінійних споруд.
Завдання організації виробництва подібної апаратури тривалий час значно випереджала економічні можливості країни. Річ у тому, що перші досліди багатоканального телефонування в СРСР проводилися ще у 1921 році колективом інженерів радіовідділу та радіолабораторії московського заводу «Электросвязь» під керівництвом В.М.Лебедєва.
Найбільш ранні зразки апаратури ВЧ телефонування були фактично радіоапаратурою, пристосованою для роботи по кабелях. Перші досліди передачі розмовних сигналів по проводах методом радіозв'язку були здійснені у 1922 році. У 1922—23 роках в Ніжегородськой лабораторії інженером А.Ф.Шоріним проводилися перші досліди у справі застосування методів радіозв'язку для передачі телеграфних сигналів.
У 1923 році учений П.В.Шмаков закінчив досліди з одночасної передачі 2-х телефонних переговорів на ВЧ і одного – на НЧ по кабельній лінії протяжністю 10 кілометрів. А у 1925 році на ленінградській науково-випробувальній станції під керівництвом П. Азбукіна була вперше розроблена та виготовлена апаратура ВЧ телефонування для мідних ланцюгів. Вона була встановлена на лінії Ленінград (нині – Санкт-Петербург) – Бологоє На цій же лінії були здійснені перші досліди, пов'язані з отриманням декількох телеграфних зв'язків замість одного телефонного. Для цього була застосована так звана система тонального частотного телеграфування.
У 1927 році була створена апаратура ВЧ телефонування «ОСА-406», що дозволила здійснювати по одному мідному ланцюгу 3 телефонні розмови. У листопаді 1927 року була введена в дію найбільша по протяжності лінія телефонного зв'язку в Європі (3268 км.) Ленінград – Баку. У 1930 році були побудовані лінії міжміського ВЧ зв'язку Москва – Ленінград і Москва – Харків (столиця України) через Тулу, Орел і Курськ.
Споруджені наприкінці 1920-х і на початку 1930-х років ВЧ лінії урядового зв'язку були надзвичайно витратні в експлуатації. Якщо на етапі впровадження цікавих радіоінженерних напрацювань усе було добре, то при їхній експлуатації проявлялися недоліки. Так, більше 300 абонентів «кремлівської» системи урядового зв'язку обслуговувалися по всій країні відразу 80 станціями, а для ущільнення сигналу на лініях
