повелів схопити їх, а там і все. – На этих словах Яківна держит паузу и, поджимая губки, делает многозначительные глаза: – Ото так. (тобто дорослі розуміють, а діточкам знати того не варто.)
– І побігли вони по людях, по садибах, – і волали пустити, сховати, – але ніхто, жодний не відкрив, розмірковуючи: «а чого це я», «а якщо пан взнає, що я…», або ж «Лемедюки йому ближчі», чи «Василя б – залюбки», чи то «прибігли тут», чи «не хочу й годі», чи «така, мабуть, доля», або ж мовчки.
«Ото так… – додає Яківна і завмирає, доки нарешті хтось із слухачів не витримує: – Ащо пан? Наздогнав?
– Ні, – відрізає, – ні. Кинулась Марічка у вирву, а Прокопій – зник у проваллі. І стали вони водою: струмком, що біжить до річки, і річкою, яка чекає на нього…
– Але ж від провалля до Нарічки нема протоки?! – вигукує хтось із повними сльоз очима.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
