щоб навіть думки не турбували – і ти відчуєш, як тобі відкривається те, що приховане від простого смертного. Але не для того, щоб ти потім хизувався і просторікував про відкрите, а щоб усвідомив: життя Всесвіту підтримують міріади істот та невидимих зв’язків, про які ми часом навіть не здогадуємось. Зрозумівши це, ти станеш скромнішим та чуйнішим до всього духового.
Щоб піднестися душею, потрібно, перш за все, відчути її в собі. А для цього ти маєш заспокоїти багатоголосся своєї персони, бо серед її галасу ти навряд чи розчуєш тихі слова мудреця.
Зовсім не потрібно, щоб ти ставав аскетом (втім, це навряд чи й можливо). Ти лише маєш усвідомлювати реальне значення речей і кожній давати своє місце. Ти голодний? Їж, але не шукай у їжі того, чого вона дати не може: не намагайся знайти у ній втіху, бо так ти розвинеш обжерливість. І так чини в усьому. Контролюй свою уяву, оскільки вона може надати золотого блиску брудоті цього світу і змусить тебе шукати скарби, які розсиплються, щойно ти до них доторкнешся.
Дотримуйся цих простих порад, щоби душа твоя піднеслася.
Внутрішнє дзеркало
Сьогодні, коли міф про всезагальну «рівність» (тобто однаковість) помітно розхитався, нам буде набагато легше сприймати мудрість давніх, які стверджували, що всі речі й істоти мають свій власний спосіб існування, відмінний від інших.
Більше того, навіть у однієї і тієї ж людини важко знайти два однакових стани душі протягом дня, місяця чи року. Шкода лише, що (в якості виключення, яке підтверджує правило) ці стани душі часто мають недобрий спільний знаменник – звичку звертати увагу в основному на негативну сторону речей.
З таким підходом людина відчуває себе «мучеником», якого ніхто не розуміє, жертвою інших людей, які її не люблять і не можуть оцінити по заслузі… і таке інше, з багатьма варіантами, які немає необхідності описувати тут.
Це егоцентризм, з більш або менш вираженою тенденцією до егоїзму, який змінює поведінку самої людини і сприйняття нею інших, перетворюючи розумних на дурнів, працьовитих на ледащих, а сильних на слабких.
Надлишок індивідуалізму – це така сама вада, як і його брак.
Люди вважають, що мають ключі до успіху, але, зустрівшись із випробовуваннями і зазнавши поразки, звинувачують у цьому інших, а самі поринають у стан смутку. Часто-густо можна зустріти людину, яка є справжнім деспотом до підлеглих, але стає надчутливою, коли їй доводиться підпорядковуватись комусь або вислуховувати зауваження. І ось радість кудись зникає, і сірі хмари затягують виснажену свідомість людини, яка вважає себе жертвою несправедливості, при цьому не припиняючи заявляти про свої чесноти і про помилки ближніх.
Такий песимістичний і негативний підхід ми бачимо протягом багатьох років у сотень людей, які могли б жити зовсім інакше – істинніше, радісніше і скромніше.
Мені згадується думка Платона про «очі душі»: від того, на що вони звернені, залежить, що ми сприймаємо – темне,
