style="font-size:15px;"> В ті часи, коли діти, перш ніж заснути, підносили наївну молитву своєму ангелові-хранителю, вони, напевно, знали, що таке внутрішній спокій, – знали краще, ніж сьогодні, коли йдуть спати, подивившись телевізор, але так і не навчившись нічого хорошого.
Внутрішній спокій – це здатність зустрітися з самим собою, здатність зрозуміти, що завдяки великій божественній мудрості у кожного є призначення. Кожен з нас народився для того, щоб виконати своє життєве завдання: у кожного свій шлях, своя доля, своя духовна їжа, свій попутний вітер, свій, тільки йому властивий, спосіб існування і самовираження.
Ми вважаємо, що Бог все продумав. Все, що з нами відбувається, і все, що ще станеться, якимось чином сплановане. Адже якщо Бог думав про те, як шелестітиме листя дерев, як рухатимуться одноклітинні амеби, чи міг він не подумати про нас, істот складніших і в певному розумінні більш свідомих, а отже – більш значущих?
Подібно до того як батьки з надією чекали нашої появи на світ, не знаючи, будемо ми хлопчиками або дівчатками, добрими чи поганими, гарними або негарними, і наш небесний батько повинен проявляти подібну доброту. Чому б не припустити, що він нас любить і буде любити завжди? Чому б не повірити в те, що ми пронизані його думкою, його світлом, його любов’ю? Якщо ми будемо пам’ятати про це, зникнуть всі наші занепокоєння, і ми зможемо зрозуміти, що всі наші проблеми є лише випробуваннями, сходами, які необхідно подолати, щоб стати чистіше.
Згадаймо, як очищали воду в Давньому Єгипті. Дотепер збереглися водосховища, нині недіючі і сухі, де у старовину вода переливалася з одного резервуара в інший. У Фівах існувала очисна система, що складалася з семи великих обсягів. Вода Нілу потрапляла в перший резервуар, де важкі частинки осідали на дно, потім в другий, де вона ставала ще чистіше, і так до сьомого, поки вона повністю не очищалася і не робилася придатною для пиття. Якщо таке можна зробити з водою, чому те ж саме не може статися з людиною? Нам здається, що цей приклад відтворює той процес очищення, що відбувається і з нами.
Найчистіша вода – не та, що стоїть у великій калюжі, а та, що тече по камінню, долає перешкоди, падає водоспадами – саме вона кінець кінцем стає питною. Ця вода очищується в процесі падіння, тисячі і тисячі разів б’ється об каміння, вода, що в стражданнях співала і ткала білу піну надії, що, зустрічаючись із перешкодами на шляху, народжувала веселку.
Людина має уподібнитися воді. Так само легко, як вона, долати будь-які перешкоди, жити радісно, ніколи не втрачаючи своєї внутрішньої сили. Її душа має надихатися, немов птах, що співає гімни життя. Потрібно вчитися простій і глибокій мудрості води, яка завжди знає, куди прямувати, завжди знає, де знаходиться море.
Іноді ми самі не відаємо, куди йдемо. Але якщо знайдемо у власній душі внутрішній компас, то завжди будемо знати напрямок. Страждання, удари і несподіванки стануть для нас просто випробуваннями.
Усе в природі
