ватри. Казани диміли на вогнищах. Навколо діжок із пивом скупчилися чужі жовніри, в основному старі грабіжники, котрі всю католицьку Німеччину сплюндрували і котрим, мабуть, не вперше було в костелі ночувати. Усередині лунали гомін і вигуки. Охриплі голоси горлали табірних пісень, чулися радісні верески жінок, котрі в ті часи волочилися зазвичай за військом.
Пан Кміциц зупинився у відчинених дверях. Через дим від червоного полум’я побачив червоні, розпалені напоями, вусаті пики солдатів, котрі сиділи на діжках і пили пиво. Інші кидали кості або грали в карти. Ще інші продавали ризи, а дехто мацав повітруль, одягнених у яскраві сукні. Вереск, сміх, дзеленчання кухлів і затворів мушкетів, луна, що гриміла в склепіннях, оглушили його. У голові чоловікові затьмарилося, очі не хотіли вірити тому, на що споглядали, подих завмер йому в грудях. Пекло не здалося б йому страшнішим.
Врешті схопився молодик за чуба і вибіг, повторюючи, як шаленець:
– Господи, поможи! Господи, покарай! Господи, рятуй!
Розділ X
У Варшаві шведи вже давно хазяйнували. Позаяк Віттемберґ, справжній правитель міста і командувач гарнізону, перебував у той час у Кракові, то його заступав пан Радзейовський. Не менше ніж дві тисячі солдатів стояло у цьому місті, оточеному валами і прилеглими до них юридиками35 з пишними церковними та світськими спорудами. Замок і місто не були знищені, бо пан Вессель, староста маковський, здав його без бою, а сам разом із залогою утік поспішно, побоюючись помсти свого особистого ворога, пана Радзейовськогo.
Аж коли пан Кміциц став приглядатися ближче і краще, то побачив на багатьох будинках сліди хижих рук. Це були оселі тих мешканців, котрі повтікали з міста, не бажаючи терпіти чужого панування, або чинили опір у той час, коли шведи дерлися на вали.
З панських палаців, що височіли за юридиками, лише ті зберегли давню розкіш, власники яких душею і тілом стали служити шведам. Стояв, отже, в повній величі палац Казановських, бо пан Радзейовський його захищав, і його власний, і пана коронного хорунжого Конецпольськогo, і той, який Владислав IV поставив, його потім Казимирівським назвали, але шляхетські будівлі були поруйновані дуже помітно. Палац Денхова був наполовину зруйнований, а канцлерський, так званий Оссолінських, на Реформаторській вулиці, був розграбований вщент. З вікон визирали німецькі найманці, а те дороге начиння, яке небіжчик канцлер безпосередньо з Італії привіз, ті шкіри флорентійські, голландські гобелени, майстерно зроблені секретери, перлами оздоблені, картини, бронзові та мармурові скульптури, годинники венеційські та ґданські, витончені дзеркала – або лежали ще безладними купами на подвір’ї, або вже запаковані чекали, щоб їх, коли трапиться нагода, відіслали Віслою до Швеції. Охороняли ці коштовності вартові, а тим часом нищили їх просто неба дощі.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
