села і, діставшись до табуна, що пасся на лузі, скочив на лошака і помчав до пана Чарнецькогo.
Той перебував за дві милі від дороги, але авангард, що складався з полку князя Дмитра Вишневецького, йшов із паном поручиком Шандаровським на чолі не далі як за півмилі до шведів. Пан Шандаровський саме балакав із Рохом Ковальським, котрий із наказами від каштеляна приїхав, коли враз обоє побачили підлітка, котрий нісся на коні.
– Що це за дідько так мчить? – задивився пан Шандаровський. – Та ще й на лошаті?
– Сільський хлопець, – пояснив пан Ковальський.
Тим часом пахолок домчав до кавалерійських рядів і зупинився лише тоді, коли лоша, налякане виглядом коней і людей, стало дибки та зарило копитами землю. Пахолок зістрибнув і, тримаючи його за гриву, схилився перед панами лицарями.
– А що скажеш? – спитав, наблизившись, пан Шандаровський.
– Шведи в нас, у садибі священика! Подейкують, що й сам король із ними! – видихнув пахолок із сяючими очима.
– А багато їх?
– Не більше ніж двісті коней.
Тут і панові Шандаровському засвітилися очі. Але він боявся засідки, тому поглянув грізно на хлопця та поцікавився:
– Хто тебе прислав?
– Чи мене хтось має присилати? Я сам на лошака, що пасся на лузі, стрибнув, ледве не скотився і шапку загубив. Добре, що мене, стерво, не побачили!
Правда струменіла зі засмаглого обличчя пахолка й охоту він мав, либонь, велику на шведів, бо його щоки палали і стояв перед офіцерами, тримаючи однією рукою за гриву жеребця, зі скуйовдженим волоссям, розхристаною сорочкою на грудях, дихаючи часто.
– А де решта шведського війська? – спитав хорунжий.
– Ще на світанку їх перекинули стільки, що й полічити не змогли, але вони пішли далі, залишилася лише кавалерія. А один спить у добродія, кажуть, що король.
На це пан Шандаровський зауважив:
– Чоловіче, якщо брешеш, голова твоя впаде, але якщо правду кажеш, тоді проси, що хочеш.
Пахолок схилився йому до стремена.
– Щоб ви здорові були! Не хочу ніякої винагороди, лише щоб мені вельможний пан офіцер шаблю дати наказав.
– А подайте йому якусь шабельку! – крикнув своїй челяді вже повністю переконаний пан Шандаровський.
Інші офіцери стали випитувати пахолка, де та садиба, де село, що роблять шведи, але той лише видихнув:
– Пильнують, плюгавці! Якщо ви прямо підете, то вас пoбaчуть, але я вас вільшаником проведу.
Пролунала команда і хоругва вирушила відразу ж ступом, а потім вирвалася в клус. Пахолок скакав без сідла на своєму лошаті і без вуздечки. Лошака голими п’ятами підганяв, щоразу глипаючи променистими очима на оголену шаблюку.
Коли вже село виднілося, завернув у лози і повів дорогою, трохи грузькою, до вільшаника, де було ще болотяніше,
