стенула плечима.
– На думку місіс Сноу, все у цьому світі не так, усе неправильно. Навіть дні тижня не у тому порядку чергуються. У понеділок вона скаже, їй би хотілося, щоб була неділя. А коли ти їй принесеш телячий холодець, не сумнівайся, вона заявить, що воліла б курятини. Хоча, запропонуй їй курку, то вона захоче супу з баранини.
– Яка кумедна дама! – розреготалася Полліанна. – Мені вже терпцю немає, щоб скоріше її побачити. Вона, мабуть, дуже непередбачувана і не схожа на інших. Мені подобаються люди, які не схожі на решту.
– Гм-м. Місіс Сноу точно ні на кого не схожа. Сподіваюся, у будь-якому разі, що ми на неї не схожі! – підсумувала Ненсі.
Сьогодні, заходячи у хвіртку до старого будиночку, Полліанна згадувала цю свою розмову з Ненсі. Від передчуття зустрічі з дивовижною місіс Сноу в очах її блищав вогник нетерпіння.
Дівчинка постукала, і двері їй відчинила бліда, втомлена на вигляд дівчина.
– Добрий день! – ввічливо почала Полліанна. – Я від міс Поллі Гаррінґтон, і була б рада побачити місіс Сноу, бо я щось для неї маю.
– Коли так, ви перша, хто радий її побачити, – пробурмотіла дівчина, проводжаючи Полліанну коридором до дверей кімнати.
У кімнаті, де лежала хвора, вікна були наглухо зашторені. Тому, коли дівчина впустила гостю, та, деякий час, лише блимала очима, звикаючи до напівтемряви. Нарешті, вона побачила в глибині кімнати жінку, що напівлежала у ліжку. Полліанна відразу попрямувала до неї.
– Добрий день, місіс Сноу, як ся маєте? Міс Поллі сподівається, що ви сьогодні почуваєтесь добре і передає вам телячий холодець.
– От прикрість! – буркнула хвора роздратовано. – Я, звісно, дуже їй вдячна. Проте сьогодні я сподівалася покуштувати супу з баранини.
Полліанна стурбовано насупила брови.
– А я думала, коли вам приносять холодець, вам хочеться курки, – здивовано зазначила вона.
– Що? – різко обернула до неї голову хвора.
– Та ні, нічого такого, – квапливо заспокоїла її Полліанна. – Насправді, це не так важливо. Просто Ненсі сказала, коли вам приносять холодець, вам хочеться курки, а баранячого супу вам хочеться, коли приносять курку. Але, ймовірно, Ненсі трішечки наплутала.
Хвора випростала спину і сіла прямо, що було для неї небаченою справою, про що Полліанна, втім, знати не могла.
– Отже, міс Зухвалість, ви хто така? – запитала місіс Сноу.
– Насправді, мене звати геть інакше, місіс Сноу, – засміялася Полліанна. – Щиро кажучи, я задоволена, що інакше, ніж ви оце сказали. Бо таке ім’ячко давалось би взнаки дужче навіть Гіпзіби! Я Полліанна Вітьєр, племінниця міс Поллі Гаррінґтон. Я тепер переїхала до неї назовсім. Ось чому сьогодні передачу з холодцем принесла вам я.
Місіс Сноу спочатку зацікавилася новинами і ніби підбадьорилася. Однак, почувши знов про холодець, вона безвладно відкинулася на подушки.
– Авжеж. Красно дякую. Ваша тітка дуже добра до мене. Але у мене сьогодні немає
