за родину, якій він залишався вірним і яку любив упродовж кількох десятиліть.
– Якось не віриться, щоб хтось та… в неї закохався, – не могла повірити Ненсі.
Старий Том похитав головою.
– Бо ти не знаєш міс Поллі такою, як я її знав. Колись вона була по-справжньому вродливою. Та й зараз могла б собі на вроду дозволити, якби хотіла.
– Вродлива? Міс Поллі?
– Так. Якби розпустила кучері по плечах, як колись, а не стягувала й прилизувала, як тепер, якби вбрала мереживну сукню з білими стрічками та накинула на плечі квітчасту шаль, ти сама, Ненсі, побачила б, яка вона вродлива. Міс Поллі ж іще не стара.
– Не стара? У такому разі вона досконало вдає літню пані. Далебі, що так, – чмихнула Ненсі.
– Та знаю. Воно й почалося саме тоді, як вона посварилася з коханим, – кивнув старий Том. – Вона після того наче дієту з полину й терну взяла – до всіх дітклива й гостра.
– Це точно, – підхопила Ненсі. – Ніколи їй не догодиш, хоч як намагайся! Я б давно пішла, якби моїм удома не залежало на моїй платні. Та якогось дня мені терпець урветься і я не змовчу. А тоді, звісно – прощавай Ненсі, пакуй манатки. Далебі, що так.
Старий Том похитав головою.
– Знаю. Мене теж поривало так учинити. Це природне відчуття, але не найкраще. Повір мені, дитино, не найкраще.
Похнюпивши голову, старий знову взявся до роботи.
– Ненсі! – покликав різкий голос.
– Так, мем, – відгукнулася Ненсі й поквапилася до будинку.
Розділ 3
Прибуття Полліанни
Наступного дня надійшла обіцяна телеграма, у якій повідомлялося, що Полліанна приїде у Белдінґсвіль двадцять п’ятого червня, о четвертій пополудні. Прочитавши телеграму, міс Поллі насупилася й піднялася сходами на горище. Так само насуплено оглянула кімнату.
У кімнаті на горищі стояло акуратно застелене ліжечко, два жорстких стільці, умивальник, трюмо без дзеркала і маленький столик. Ні фіранок на вікнах, ні картин на стінах. Сонце весь день гріло дах, і у кімнатці було гаряче, наче у розжареній грубі. Через брак москітних сіток, вікна не відчиняли. Жирна муха сердито дзижчала при одному з них, б’ючись об скло і намагаючись вирватися геть.
Міс Поллі вбила муху і викинула її у вікно (піднявши раму заледве на дюйм), поправила стілець, знову насупила брови і вийшла з кімнати.
– Ненсі, – озвалась вона до прислужниці за кілька хвилин, ставши у дверях кухні, – я знайшла муху нагорі, у кімнаті міс Полліанни. Напевне, хтось відчиняв вікно. Я замовила сітки від комах, але доки їх привезуть, маєш стежити, щоб вікна лишалися зачиненими. Моя небога приїжджає завтра о четвертій. Я хочу, щоб ти зустріла її на станції. Тімоті відвезе тебе екіпажем. У телеграмі написано: «Світле волосся, червона картата cукня, солом’яний капелюшок». Це все, що мені відомо, але думаю, тобі цього буде достатньо.
– Так, мем. А… а ви…
Міс Поллі, безперечно, зрозуміла сенс белькотання Ненсі, бо насупилася і сухо перервала її:
– Ні, я не поїду.
