Погляд його зупинився на сейфі, вже не прикритому завісою. – Послухайте, містере, невже ви тримаєте в ньому всі ваші папери?
– Чому б і ні?
– Чорт забирай! У такій скрині? А ще вважаєте себе шпигуном екстра-класу. Та будь-який злодюжка-янкі розколупає його консервним ножем! Якби я знав, що мої листи закинуть у таку скриню, не був би таким телепнем і не писав би вам.
– Жодному злодюжці з цим сейфом не впоратися, – заперечив фон Борк. – Метал, із якого він зроблений, не розрізати жодним інструментом.
– Ну, а замок?
– Замок особливий, із подвійною комбінацією, розумієте, як це?
– Ні, поясніть мені.
– Щоб відкрити такий замок, потрібно знати певне слово та число. – Фон Борк піднявся й показав на подвійний диск навколо щілини замка. – Зовнішнє коло для букв, внутрішнє – для цифр.
– Нічого собі!
– Не так усе просто, як ви вирішили. Я замовив його чотири роки тому, і, знаєте, які я вибрав слово та число?
– Гадки не маю.
– Тоді послухайте: слово – «серпень», а число – 1914, зрозуміли?
Обличчя американця засяяло від захоплення.
– Оце ви спритно вгадали, хай йому грець! Просто в яблучко влучили! – здивовано вигукнув він.
– Атож, дехто з нас міг уже тоді передбачити точну дату. Ну от, тепер час настав, і завтра вранці я згортаю всі справи.
– Послухайте, містере, ви й мене маєте звідси витягти! Я в цій триклятій країні сам не залишуся. Мабуть, за тиждень, а то й раніше, Джон Буль встане дибки та почне гарячкувати. Вважаю за краще дивитися на нього з протилежного узбережжя океану.
– Але ж ви американський громадянин!
– Ну, то й що? Джек Джеймс також американський громадянин, а тепер відсиджує свій термін у Портленді. Англійський фараон не буде з вами цілуватися, якщо заявите йому, що ви американець. «Тут у нас свої закони, британські», – ось що він скаже. Авжеж, містере. До речі, якщо ми вже згадали Джека Джеймса… Мені здається, ви не дуже бережете людей, котрі на вас працюють.
– Що ви хочете цим сказати? – різко спитав фон Борк.
– Але ви ж наче їхній господар, еге ж? І маєте наглядати, щоб вони не потрапили в халепу. Це стається постійно, а хоч одного ви врятували? Узяти того ж Джеймса…
– Джеймс сам винен – ви це чудово знаєте. Він був занадто недисциплінований для такої справи.
– Джеймс – йолоп, згоден. Ну, а Голліс?
– Голліс поводився, як ненормальний.
– Правда, наприкінці він трохи схибнувся. Збожеволіти можна, коли з ранку до вечора граєш, як у театрі, а навколо в’ються зграї поліційних гончаків – так і чекай, що вгризуться. Ну, а якщо говорити про Стейнера…
Фон Борк помітно сіпнувся, його рум’яне обличчя трохи зблідло.
– А що не так зі Стейнером?
– Ви не знаєте? Таж його також загребли. Вчора вночі вдерлися в його
