фон Борк був непересічною особистістю. Серед усіх відданих кайзерові агентів ще одного такого не знайдеш. Саме завдяки його талантам йому довірили «англійську місію», найвідповідальнішу. І з моменту, коли шпигун приступив до її виконання, таланти ці розкривалися все яскравіше, свідками чого стали п’ятеро втаємничених. Одним із цієї п’ятірки був барон фон Херлінґ, котрий стояв зараз поруч, перший секретар посольства. Його величезний потужний «бенц» загородив собою сільський провулок в очікуванні, коли доведеться мчати господаря назад до Лондона.
– Судячи з того, як розгортаються події, до кінця тижня ви, ймовірно, вже будете в Берліні, – зауважив секретар. – Прийом, який вам там готують, любий мій фон Борку, вразить вас. Адже я знаю, наскільки сильно цінують вашу діяльність у цій країні у вищих колах.
Секретар був солідний, серйозний чоловік, високий, широкоплечий, говорив повільно й упевнено, що й стало його головним козирем у його дипломатичній кар’єрі.
Фон Борк засміявся.
– Їх не так уже й важко одурити, – зауважив він. – Неможливо уявити людей більш поступливих і наївних.
– Не знаю, не знаю… – промовив його співрозмовник замислившись. – У них є межа, через яку не переступиш, і це варто пам’ятати. Саме напускна наївність і є пасткою для іноземця. Перше враження завжди таке: винятково м’які люди. Аж раптом натикаєшся на щось дуже жорстке та рішуче. І розумієш, що це мур, який неможливо перетнути. Не можна не враховувати цей факт, до нього треба пристосовуватися. Наприклад, у них є свої, лише їм властиві умовності, із якими просто неможливо не рахуватися.
– Маєте на увазі «хороші манери», щось таке?
Фон Борк зітхнув, як чоловік, котрий уже постраждав від цього.
– Маю на увазі типові британські умовності в усіх їхніх своєрідних проявах. Для прикладу можу розповісти історію, що сталася зі мною, коли я припустився жахливої помилки. Можу дозволити собі розповідати про власні хиби, бо ви достатньо добре обізнані про мою роботу та знаєте, наскільки вона успішна. Сталося це під час мого першого приїзду сюди. Мене запросили на вікенд у заміський будиночок члена кабінету міністрів. Розмови велися вкрай необережні.
Фон Борк кивнув.
– Я бував там, – додав він сухо.
– Зрозуміло. Так от, я, природно, послав звіт про свої спостереження до Берліна. На жаль, наш шановний канцлер не завжди достатньо тактовний у таких справах. Він кинув зауваження, яке засвідчило, що він обізнаний, про що саме там велися розмови. Простежити джерело інформації було, звісно, неважко. Ви навіть уявити собі не можете, як це мені нашкодило! Куди раптом зникла м’якість наших англійських господарів! Її наче вітром здуло. Знадобилося два роки, щоб усе вляглося. Ось ви, вдаючи зі себе спортсмена…
– Це не зовсім так. Удавання – щось навмисне, штучне. А в мене все цілком природно, бо я природжений спортсмен. Обожнюю спорт.
– Ну, що ж, від того
