поглянув на нас.
– Я чув про вас, містере Голмс, і про вашу діяльність також. І маю сказати, що не схвалюю її.
– У цьому, лікарю, ви одностайні з усіма злочинцями Англії, – спокійно відрубав мій товариш.
– Само собою зрозуміло, що, коли ваші зусилля спрямовані на викорінення злочинності, вас мають підтримувати усі свідомі члени суспільства. Хоча, наважуся сказати, офіційна влада досить компетентна у своїй справі. Але гідне осуду те, що ви сунете ніс у чужі таємниці, витягаєте на світ Божий сімейні драми, які ретельно оберігають від стороннього ока, та ще й відволікаєте від справ людей, украй зайнятих. Зараз, наприклад, замість того, щоб розмовляти з вами, я мав би писати науковий трактат.
– Співчуваю, лікарю. Однак наша бесіда може виявитися важливішою за будь-який трактат. Між іншим, ми робимо якраз протилежне до того, що ви так справедливо засуджуєте. Ми охороняємо від розголосу чужі таємниці, що неминуче відбувається, якщо справа потрапляє до рук поліції. Вважайте мене партизанським загоном, що діє окремо від регулярних сил. Так от, сьогодні я приїхав до вас поговорити про містера Ґодфрі Стонтона.
– А що з ним трапилося?
– Ви ж його знаєте, чи не так?
– Він мій близький приятель.
– І знаєте про його зникнення?
– Зникнення? – суворе обличчя доктора навіть не сіпнулося.
– Він пішов із готелю вчора ввечері, після чого його більше ніхто не бачив.
– Він неодмінно повернеться.
– Завтра матч університетських команд.
– Мені начхати на ці дитячі забавки. Доля юнака справді мене турбує, бо я його знаю та люблю, а от регбі – це не для мене.
– Отже, я можу розраховувати на вашу допомогу? Мене також турбує доля містера Стонтона. Ви знаєте, де він?
– Ні, певна річ.
– Ви бачили його вчора або сьогодні?
– Ні.
– Якої ви думки про здоров’я містера Стонтона?
– Він абсолютно здоровий.
– Скаржився колись на нездужання?
– Жодного разу.
Голмс вийняв аркуш паперу та показав його медику.
– Як тоді поясните походження цієї квитанції на тринадцять гіней, сплачених минулого місяця містером Ґодфрі Стонтоном доктору Леслі Армстронґу з Кембриджа? Я знайшов її на письмовому столі Стонтона серед інших паперів.
Обличчя медика налилося кров’ю.
– Не бачу необхідності давати вам хоч якесь пояснення, містере Голмс.
Детектив сховав квитанції в нотатник.
– Ви, мабуть, вважаєте за краще давати пояснення офіційно, – зауважив він. – А я ж вам уже сказав, що гарантую збереження таємниці. Ви вчинили б набагато розумніше, якби цілком мені довірилися.
– Нічого не можу сказати про цю квитанцію.
– Чи
