дитинстві дні були, немов роки,А з віком вже роки спливають днями.
Тож з часом їм уже втрачаєш лік,
І день, і рік сприймаєш однаково.
Цінуйте день з дитинства і повік,
Бо саме день всього життя основа.
* * *
Онучко наша, ніжне наше чудо!
Пшеничні коси, очі голубі…
Твоє життя нехай щасливим буде
І доля посміхається тобі.
Хай світлі будуть дні твої і ночі,
А радість обніма тебе крильми.
Хай буде все лиш так, як ти захочеш.
І, скільки зможем, поруч будем ми.
* * *
За небокраєм сонце сідає,
У верховітті пташка співає.
Її не видно, а пісню чути.
Слухають пісню вечір і люди,
Бо в її звуках ніжне кохання.
Птаха співає з раннього рання.
Протягом дня не змовкає ця пісня,
Щастям дзвенить вона десь поміж листям.
Так, без упину, лиш може співати
Той, хто всім серцем уміє кохати…
* * *
Дождь скомкал вечер, словно промокашку,
И прогремел по цинку ливнестоков…
Где-то скулит промокшая дворняжка,
Скулеж влетает в створ открытых окон.
А вместе с ним чуть горьковатый запах
Откуда-то здесь взявшейся полыни…
Прокручиваю рой проблем на завтра
Плюс те, что не успел решить я ныне.
Настольной лампы свет глаза не режет,
Стол освещая желтым ровным кругом.
После дождя приятный воздух свежий
Да мошкара, что мчится друг за другом…
Обычный день подходит к завершенью,
И стрелки на часах твердят: «Пора!»
За день в трудах пусть будет утешеньем
Спокойный сон июньский до утра.
* * *
Сховався вечір в кучеряві хмари,
Що в сутінках нагадують овець.
У величезну втомлену отару
Зігнав їх всіх бешкетник-вітерець.
Він хоч підпасок, але дуже спритний:
Збирає вперті хмари звідусіль.
А з-поза хмар і пастуха вже видно —
Виходить місяць знов на виднокіл…
Ох, як же – й це сказати чесно треба —
Стомились жити в хмарній ми імлі!
Хай хоч вночі, та буде чистим небо,
І людям стане легше на землі.
* * *
Вже кілька днів як липа зацвіла —
Жовтаві квіти між зеленим листом…
І знов духмяна хвиля попливла
Після акацій над червневим містом.
Неначе мед стікає з верховіть,
Як тільки сонце стане у зеніті.
Густе повітря можна просто пить,
І це, мабуть, найкращий напій в світі.
У ньому тонуть парки і двори,
Цим ароматом і бульвар залитий…
Люблю я Київ о такій порі,
Бо як же ж його можна не любити?
Відходить день, і вечір наступає
В красі червневій щедрому розвої,
А місяць зорі в небі пригощає
Розкішною медовою росою.
* * *
Темніє,
