скаржитись на доленьку свою.Щасливий спокій душу обіймає
І тішить смаком терпкого вина.
Як нам хвилин таких не вистачає,
І швидко ж як хвилини ці мина.
* * *
Вночі нізвідкілясь взялася злива
І гуркотіла майже до світанку.
Мабуть, тому і вигляда щасливим,
Умитим, чистим місто нині ранком.
Приємний вітер надимає груди,
І сонце в очі радісно сміється…
Нехай цей день для вас щасливим буде
І все у ньому, друзі, вам вдається.
* * *
Людей в житті я розрізняю й зовні,
Й критерії для мене ці прості:
Усміхнені – в них склянки напівповні,
Похмурі й злі – у них напівпусті.
Для перших – і за хмарами є сонце,
Для других – й в день ясний його нема.
Для мене люди – наче на долонці,
Хоч кажуть, що чужа душа – пітьма.
* * *
Гортаю календар, дивлюсь на дати
Й дивуюся різниці кольорів.
Червоний колір – вихідний чи свято,
А чорний колір – для буденних днів.
Не можу зрозуміти, чесне слово,
Чи так здається тільки лиш мені,
Що хтось давно і, мабуть, помилково
Зафарбував у чорне наші дні.
Бо дні життя насправді ясні, світлі,
Мов квіти, що у літній час цвітуть.
Допоки живемо у цьому світі,
Не можна в дні вкладати чорну суть.
Все треба терміново поміняти
І не чекать зимової пори,
А завтра ж чорні дні пофарбувати
У веселково-гарні кольори.
Ось п’ятниця нехай зелена буде.
Суботі ж інший колір ми дамо…
І кожен день хай радує нас, люди,
Бо лише раз ми в світі живемо.
* * *
Облака отражаются в лужах.
Их сейчас, после ливня, с избытком.
Что ж, пора бы садиться за ужин,
Только солнце ленивой улиткой
Все никак не сползет с небосклона,
Раскалив горизонт до металла.
Мир, доселе умытый, зеленый,
Оно краской забрызгало алой.
В поднебесье прозрачно-хрустальном
Стая ласточек вьет пируэты…
Да, какой-то совсем идеальный
Этот вечер. Однако же, лето.
День июньский, огромный длинною,
Как-то всё же дополз до заката…
Время вечера, время покоя
Пахнет ливнем потрепанной мятой.
* * *
За днями день чіпляються вагони,
І потяг літа стрімко так летить.
Червневі промайнули перегони
Й липневі скоро з’являться – за мить.
На вищерблених рейках нас хитає,
Кидає потяг в русі навсібіч
Так, що ніхто уже й не помічає,
За вікнами що там: чи день, чи ніч…
Та і навіщо щось там помічати,
Коли суцільна в головах пітьма.
Лише оце, мабуть, ми можем знати:
За літом – осінь, далі вже зима…
Одна природа курс стабільний має.
Її
