Ян Собеський отримав блискучу перемогу над турками під Хотином, і незабаром піднесена шляхта обрала його польським королем на місце померлого Михайла Вишневецького. На Правобережжі росло невдоволення проти Дорошенка через грабежі його союзників татар і турків. До того ж йому доводилося воювати ще з одним самозваним «гетьманом» – Михайлом Ханенком, що орієнтувався на Польщу. Самойлович усіляко налаштовував царський уряд проти Дорошенка, і в Москві почали холонути до ідеї «єдиної України», здійснення якої уявлялося все більш складним і далеким.
Ось у такий страшний час Мазепа стає близькою до Дорошенка людиною. Задушлива атмосфера Руїни – загальної підозрілості, недовіри й виказування повинна була залишити невитравний слід у душі Івана. Орлик згодом писав про Мазепу: «…усім відомо, як він нікому не вірив і як важко було заслужити його довіру». Десь у ці роки Мазепа пише свою поему, одну з трьох що дійшли до нас (точніше – думу), в якій з болем і гнівом міркує про трагічну долю України. Жорстокий докір він кидає своїм співвітчизникам:
Всі спокою щиро прагнуть,
А не в один гуж тягнуть,
Той направо, той наліво,
А всі браття, то-то диво!
Нема ж любові, німа ж згоди
Од Жовтої узявши Води49;
През незгоду всі пропали,
Самі собі звоювали.
Він засуджував гетьманів, що укладають союз із невірними, продаються за гроші полякам або прислуговують Москві. Така політика, на думку Мазепи, призводила до величезних бід в Україні:
Од всіх сторін ворогують,
Вогнем, мечем руйнують.
Од всіх нема ж зичливості
Ані слушної учтивості;
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
На одвічне питання «що робити» Мазепа відверто відповідав: «Я сам бідний, не здолаю» і закликав «без жадної політики» взятися за руки:
А за віру хоч умріте,
І вільностей бороніте!
Ця поема Мазепи, без перебільшення, є однією з найвірніших оцінок суті Руїни.
Працювалося з Дорошенком непросто. Хоча він був старший за Івана тільки на дванадцять років і свого часу теж учився в Києво-Могилянській академії, але вони походили з різних світів. З юних років Дорошенко служив у козацьких військах, пройшовши все повстання Хмельницького від рядового до полковника. Суворий, жорсткий і похмурий – з ним було складно знаходити спільну мову. Але дозволю собі припустити, що ідеали єдиної, сильної Гетьманщини, в які так свято і безкорисливо вірив Дорошенко, назавжди залишилися священними і для Мазепи. Своєрідним символом цих ідей сдугував усе той же Гадяцький договір, за який боровся батько Івана, якого тепер домагався від поляків Дорошенко і до якого знову звернуться старшини Мазепи в тривожному 1707 році.
Дорошенко цілком оцінив «розторопність і допитливість» – характеристика «Літопису» Самійла Величка50 – молодого козака. Правда, займав він в оточенні гетьмана дуже своєрідне місце – йому довіряли, його цінували, до нього ставилися
Мається на увазі перша перемога Б. Хмельницкого над поляками у травні 1648 р.
«для своєї росторопності и цекавости». – Величко С. Летопись. Т. II. С. 342.
