козаків і прочитавши листи, що були з Мазепою, тут же хотіли його «растерзати і убити». Але зробити цього не дали Сірко та інші «товариші» (тобто заслужені козаки). Величко приводить напівлегендарне повідомлення, що там, на раді, хтось із отаманів (ймовірно – сам Сірко) нібито сказав запорожцям «пророчі» слова: «Панове братя, просим вас не убивайте сего человека, может он вам и отчизне нашой впред згодитися». Військо послухалося, зберегло Мазепі життя, але закувало його в «крепкие кандалы»64.
Можна не сумніватися, що, знаходячись у руках запорожців, Мазепа пережив одні з найстрашніших і принизливіших хвилин свого життя. Назавжди він збереже свою приховану ненависть і відразу до Запорожжя.
Цілком можливо, що Сірко цілеспрямовано «полював» за Мазепою, який трохи не привів Дорошенка до підданства царя (чого, як ми пам’ятаємо, Сірко категорично не хотів). З іншого боку, залишаючи йому життя, кошовий отаман проявляв політичний прагматизм – полонений Мазепа був сильним аргументом і в переговорах з Дорошенком, і з Самойловичем.
Звичайно, Сірко не чекав, що за його полоненого почнеться справжня політична боротьба. 3 серпня Іван Самойлович (гетьман «обох берегів» України) повідомив царя, що Сірко і запорожці з метою заслужити царську милість упіймали дорошенківського посла Мазепу і звільнили полонених лівобережних козаків. Сірко прислав Самойловичу знайдені в Мазепи листи, але гетьман цим не задовольнився і почав вимагати видачі самого посланця65. Вийшов і царський указ кошовому, щоб той прислав Мазепу66. Але Сірко відмовлявся. Важко однозначно сказати, що утримувало знаменитого отамана, котрий із власного досвіду знав про російський Сибір. Чи позначалася запорозька традиція «не видавати», чи він не хотів остаточно сваритися з Дорошенком, посилаючи його найближчого помічника на розправу. Сам Мазепа, як і раніше знаходячись у полоні в запорожців, ймовірно і не здогадувався, на якому рівні найвпливовіші політики боролися за голову його – ще майже нікому не відомого козака.
Окрім Самойловича, у битву за Мазепу вступив Григорій Григорович Ромодановський – знаменитий російський воєвода і полководець. Ромодановський прославився своїми діями в Україні ще з 50-х років XVII століття. Воював з Виговським, Богуном, Юрієм Хмельницьким, неодноразово не без допомоги своєї армії повертав Україну до присяги цареві. Відрізнявся жорсткістю, якщо не жорстокістю, безумовним військовим талантом і відмінним знанням місцевої ситуації. Син його, до речі, вчився в Києво-Могилянській академії. Ромодановський особисто написав Сірку, вимагаючи видати Мазепу. Отримавши відмову, він, не вагаючись, послав людей до Харкова, заарештував дружину Сірка, а зятя його велів доставити до себе. Зятеві отамана було, мабуть, зроблено відповідний наказ, після чого він був відправлений до Сірка. Кошовий отаман здався і прислав Мазепу в Черкаси, де знаходилися гетьман і Ромодановський67. У своєму супровідному листі до Самойловича Сірко люб’язно писав,
Втім, далі Величко наводить явно неправдиві дані, що нібито Мазепа провів у кандалах «несколько лет» і був відпущений запорожцями тільки після довгого умовляння Самойловича і після виплати їм відкупного. Тут позначається та неприязнь, яку Величко відчував до Мазепи, що став винуватцем його полонення і безславного закінчення кар’єри. До того ж Величко писав у роки, коли ім’я Мазепи знаходилося під найсуворішою забороною й анафемою. Звідси – прагнення додати принизливі для Мазепи деталі, а з іншого боку – показати, що той був усім зобов’язаний Самойловичу. (Величко С. Летопись. Т. II. С. 341—342).
Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 496—498.
Собрание государственых грамот и договоров (далі —СГГИД). – Ч. IV. № 96. С. 315—316.
Сам Г. Г. Ромодановський у своїй відписці до царя не вдається до таких подробиць. Але ось його офіцер Є. Буличов, прибувши в Москву, дав детальний звіт про те, як йшли справи з видачею Мазепи. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 174. С. 590—591.
