Москві. Важко сказати, як Мазепа представився на раді. У царській грамоті до Дорошенка говорилося: «…прислал к ним в Переясловль генерального своего писаря Ивана Мазепу…»56. На це Дорошенко заперечував: «…послали есмі, хотя не генералного писаря, однако нам верного приятеля, господина Мазепу…»57. Дуже прикметне формулювання! «Вірний приятель», але «господин». Довірчо, шанобливо, але підкреслено не «генерального писаря» (перша після гетьмана посада в Гетьманщині). Невже Мазепа з природженого честолюбства так представився російським послам?
27 березня 1674 року в Переяславі представники 10 полків України обрали єдиним гетьманом Івана Самойловича. Була принесена присяга на вірність царю, і укладені чергові пункти угоди з Москвою. Але по поверненні Мазепи Дорошенко змінив своє рішення про підданство царю і зберіг союз з Туреччиною. Як стверджував згодом Мазепа, правобережного гетьмана підбив на це кошовий отаман Іван Сірко. Утім, цілком можливо, Іван у даному випадку вигороджував Дорошенка і мстився запорожцеві. Підстави в нього для цього, як ми побачимо нижче, були.
Корсунь. Малюнок Н. Орді. 1870 р.
Якщо знову ж таки вірити словам Мазепи, Дорошенко після Переяслава був на нього злий. Коли Іван просився з’їздити в Корсунь до дружини, Дорошенко звинуватив його в зраді («що он де хочет изменить»). Гетьман, зокрема, докоряв Мазепі, що його «соболями прельстил» Ромодановський. Дорошенко навіть зажадав від Мазепи присягнути, що він нічого поганого в Переяславі про нього не говорив. Мазепа був змушений у присутності митрополита Тукальского присягнути на вірність Дорошенку.
Наближався черговий поворотний момент у долі Мазепи. Цього разу – дуже трагічний. Дорошенко відправляє його до турецького візиря. Місія ця була дуже важлива і відповідальна, враховуючи ситуацію, що складалася, те, що багато правобережних полковників перейшли до Самойловича, син Дорошенка зазнав поразки, і Москва була як ніколи сильна. Дорошенко в листі до візиря писав про Мазепу як про «свого вірного»58. Мазепа віз листи гетьмана до хана і візиря, п’ятнадцять полонених козаків – мабуть, для підтвердження лояльності Дорошенка турецькому двору. З ним також було дев’ять татар, що служили провідниками й охороною. Мазепа їхав добре відомим йому маршрутом, через Дике поле59, що приховало стільки небезпек.
При переправі через річку Інгул на них напали запорожці. Збереглося багато, правда, досить сухих описів цієї події. В результаті короткої кривавої сутички частина татар була убита, інші потонули в річці, козаки звільнені. А Мазепа? Мазепа потрапив у полон до запорожців.
За цією логікою події він не міг залишитися живим. У кривавій і жорстокій бійні, коли всі ті, що супроводжували його загинули. Проте ми ще не раз зможемо переконатися, що сам Бог беріг Мазепу.
Запорожці – вільні, хвацькі лицарі, що не визнавали угод, присяг і договорів, служили то королеві, то цареві, то самому бісові, вважали себе «захисниками
Акты ЮЗР. Т. XII. N 112. C. 332.
Там же. № 133. С. 425.
Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 508.
Диким полем називали величезні незаселені простори, що лежали на південь від кордону Кам’янець—Винниця—Умань аж до Криму. Ці поля зазвичай були місцем здобичі вільних козаків і татарських чамбулів.
