що нас розстрілювали. Робили так: коли прийдем із праці в годин 11 вечора, поки одержиш їжу, то ляжеш спати, а коли ще і не ляжеш, то чуєш звінок, і вскакує Димидов та Яловенко, це були самі луччі кати і собаки, з добрими киями та самопалами, та й давай шанувать цих бідних людей, так, що опам’ятається не скоро. Котрі хорі, то киями докотять до лікаря, а той питає: «Голова на плечах є?» Хворий відповідає: є. «Ну, як принесуть голову у руках, а не на плечах, тоді звільню від праці»!
Хто не виконав уроку, той тяжко карався: роздягають до спідньої сорочки та ставлять на мороз і кажуть: «кричи, філон (засланець, що свідомо і уперто не виконує уроків. (Ред.): не виконав урока». Той і кричить, аж доки не впаде, тоді дають йому таку одежу, щоб вітер не затримався, і у карцер, а там і начнуть поливать ізверху холодною водою; це за те, що не хоче допомагати виконати п’ятилітку. І таких мало остається живих. А одягали так, як хоч і мені самому прийшлось пересвідчитись. Прийшов я, правда, у чоботях, та, як ноги були в мене дуже пухлі, – у чоботи не входили, – то дали мені лапті та й кажуть: «тобі не слід і давати, бо ти ще й не заробив!» Були такі звірства: розстріляють людину, або киями заб’ють, покладуть біля кухні, щоб кожний бачив та боявся їхнього знущання. Подивишся на цих небіжчиків, та аж волосся дибки стає, вже і їжа не бере, а чекаєш, що завтра і тобі це буде. Попрацював я тут немало з своїми земляками і начав їх питати, цих старих дядьків, за що їх так тяжко карають. То якого не спитаєш, все за контрреволюцію. Я питаю, – за яку контрреволюцію? Такі старі та й ще неписьменні! То вони розказують: один за те, що кабана зарізав та шкіри не зняв, – пришили контрреволюцію, другому за те, що теличку продав без дозволу голови сельради. І кожний за це попав в Соловки саме менше на З роки. Де хто продав мішок хліба на ярмарку, то за це дають 10 років або розстріл, а майно конфіскують в державну користь, дітей же і дружину висилають на висилку в Архангельську або Вологодську губернію. За «зрив хлібозаготівлі» розстрілюють і кажуть, що це другим буде прикладом.
Як кончили лісозаготівлю, (це була праця сезонова), то нас відправили на Ухтинський шлях, що прокладений від Кеми до Ухти на українських кістках. Прийшли сюди і думаєм, що трохи полекшає, а воно навпаки, ще погіршало, бо заставили возити землю тачками у білий світ. Це для того роблять, щоб скоріше винищити українську людність. От іду я один раз цим шляхом, коли дивлюсь на сосні написано: «Спіть, товариші, кріпким сном!» От я питаю десятника: «що воно таке написано»? «Це тут побиті люде лежать!» Але на ту хвилину близько ката не було, що нас стеріг, то ми підійшли ближче до сосни, підняли мох, а там лежить чотири чоловіки. І поки дійшли до призначеного місця, то таких могил прийшлося багато зустрінути; навіть по чоловік 10 в одній такій ямі, що їх ще не поїли лісові звірі. Цей десяцький показав мені багато таких могил, де заснули навіки наші українці, бо він весь час на тому шляху працює і все бачив, що там робилось. За останні часи прибуло сюди з Києва та Катеринослава багато студентів. Вони розказували що за Єфремову організацію
