(тільки справжніми, а не «кіновими») большевики тероризували і без того залякану людність СССР.
Підсовєтські люди знали, що то значить поїхати «у вагонах холодних на, всім відому, станцію Кемь», а далі й на Соловки. Уже в дорозі в’язень відчував увесь жах того, що чекає його на цьому острові смерти:
Соловки, Соловки,
Дальняя дорога!
Сердце ноет от тоски, —
На душе тревога.
Сидячи в ізоляторах, люди складали багато пісень віршів, «частушок». Фолкльор цей, мабуть, так і загине, бо з тих, що там сиділи, мало хто повертався «на волю».
Соловки, концтабори – це передусім лісозаготівлі. Про роботу в лісі, жах цієї праці співається не в одній пісні, складеній в’язнями.
С утра до поздней ноченьки в лесу
Пилим, колем елку и сосну.
Пилим, колем и складаем,
ГПУ мы проклинаем, —
Ах, зачем нас мама родила?!
Ах, сколько было, было там чудес!
Об этом знает только темный лес.
На пеньки нас становили,
Раздевали и лупили, —
Ах, зачем нас мама родила?!
У наведеній щойно й поширеній більше серед кримінальних в’язнів пісні відчувається певною мірою притаманний цій категорії мешканців концтаборів «легкий» погляд на життя.
Інші мотиви чуємо у вірші, складеному політичними в’язнями:
Нехай від кулі ворога умру
Солдатом невідомим у степу:
Земля прийме хоч труп благословенний, —
пише в’язень про свою майбутню боротьбу з большевизмом.
І вірим, змучені, на смерть засуджені,
Що прийде помсти час і кари вам, —
співали в’язні на будівництві Біломорського каналу, де загинуло понад 100 000 чоловіка.
Спіть невідомі, спіть замучені,
Спіть у мохах серед лісів.
Шумлять сосни соловецькі
Над могилами борців, —
співали соловчани.
Соловецька каторга, що її слушно там називали «Совєтським Союзом у мініатюрі», була барометром внутрішньої і навіть зовнішньої політики Совєтського Союзу. Коли крива терору в країні йшла вгору, – число каторжан на Соловках збільшувалось, а терор на самому острові набирав нечуваних, нелюдських форм. Коли ж та крива в країні ішла на спад, на Соловках теж легшало. Коли, приміром, у 1926 року у Польщі забито совєтського повпреда Войкова, то на Соловках у відповідь на це негайно ж розстріляно 100 найвидатніших в’язнів.
Перетворені 1922 року на «Соловецкий лагерь особого назначения» Соловки за п’ятнадцять років свого подальшого існування не раз відповідно змінювали й свою назву. З посиленням терору в середині Совєтського Союзу вони перетворюються на «Северные лагеря особого назначения», що складаються з концтаборів, розташованих на півночі і передусім навколо Білого моря. Центром соловецької каторги, як і цілого «Севлага»,
