працю, про погані харчі. Альбрехтові не показали існування «Сєкірної» гори, не знав він про уславлений своєю дикою сваволею «6 взвод» і 13 «исправительную роту, не знав про «Зайчики» і «Валдайчики». Йому показували тільки «хороше» – «исправительную» політику совєтської влади. Він був присутній на симфонічному концерті й балеті, що ставили колишні артисти і взагалі інтелігентні люди в імпровізованому соловецькому театрі, який був розвагою для місцевих соловецьких тиранів.
Коли Альбрехт зняв у ЦКК РКІ справу про режим на Соловках, московські большевики перед цим іноземним комуністом намагалися показати, що вони не знають стану речей на острові, і обіцяли справу негайно «полагодити».
І справді, на Соловки вирушив згодом добре знаний в СССР Сольц: на той час сумна слава соловецької каторги досягла й Лондону та Вашинґтону. Сольц звернувся до в’язнів з проханням розповісти, як з ними поводиться начальство. Ніхто з опитуваних не насмілився сказати правду: всіх їх так залякувано і так тяжко мордовано за найменше слово проти великих і малих соловецьких тиранів.
Тільки тоді, коли Сольц заарештував керівництво соловецької каторги і перед всіма розстріляв п’ятьох найбільших, як йому здавалось, злочинців з помічників Ногтєва, – в’язні повірили, що це комісія для полегшення їхнього становища, а не чергова провокація Ногтєва, не раз перед тим практикована.
Тоді в’язні почали розповідати.
Трудно навіть уявити, який жах виявили ті свідчення в’язнів. А вони справді були неймовірні, бо змусили навіть Сольца, з огляду на інтерес всього світу до його місії, – розстріляти з сотню найвидатніших мерзотників, що, вислуговуючись перед Ногтєвим і виконуючи його накази, знущалися з в’язнів.
Тоді ж таки заарештовано й самого Ногтєва, цього ніби головного винуватця тих страшних порядків. На Соловках сказали, що його розстріляно. Насправді ж Ногтєв опинився в московській луб’янській тюрмі ГПУ і провів там кілька тижнів на становищі високого гостя. Незабаром його звільнено та повернено йому відібраний тимчасово партійний квиток. Ногтєв дістав навіть підвищення: його призначено за керівника всіх лісозаготівельних організацій Півночі Совєтського Союзу. Практику Соловків він мав застосувати в інших місцях.
Чи змінилося ж що на соловецькій каторзі? Звичайно, змінилося. Надто в перші два-три місяці. Потім становище ще погіршало, бо, крім розстрілів, убивств і знущань з в’язнів, тепер запроваджують систему найпильнішого політичного терору, постійних обшуків, провокацій, штучно вигаданих політичних «справ», за які на підставі свідчень, куплених за шматок хліба провокаторів, – в’язнів розстрілювано чи давалось їм нові терміни ув’язнення. Отож нема чого дивуватися, що при цих «нових» порядках на островах створилася ще гірша ситуація. Про неї заговорив цілий світ.
Тоді, щоб московському ГПУ, самому Сталінові виправдатися перед цілим світом, випущено згадуваний
