крики в повітрі…Хто це на вухо мені
виє тоненько і хитро?…
Голову я нахилю, —
дивиться грізно хорунжий…
Мамо, а може, я сплю,
може, чого занедужав?…
Місто.
Ніч.
Огненні крики в повітрі…
Хто це на вухо мені
виє тоненько і хитро…
Шелестіли жита, хвилювали жита,
а між ними розкидано маки.
Там, там
там, там,
козаки,
козаки,
козаки…
Мені хочеться ходити з одрізаною головою Данте на руках
і слухать про любов до Беатріче.
Оддзвонила давно Революція.
Чую, чую – бетони кричать…
І нікому тепер не молюся я,
й запеклася на серці печаль.
І солодко сміються вітрини,
а сніжинки в розпуці летять…
Десь далеко цвітуть мандарини
і задумано хвилі шумлять…
Не біля стінки я, й не кров моя холоне,
і вітер не тріпа розірвану шинель, —
під громом і дощем розкидано колони,
і б’ють броневики в обличчя нам огнем.
Ой, б’ють броневики… Атака на залізо…
Гарячим дзвоном б’є… а в роті з пилом кров…
З розбитим боком смерть по рейках лізе, лізе…
І кров’ю капотить на щебень семафор…
І згадується знов далекий полустанок,
і од снаряду дим над житом раз у раз…
Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне,
й свободи на землі ще не прийшла пора?!
Де пил і бур’яни, під небом Перекопу
парує тепла кров аж до далеких зор…
Я чую, як гуде в диму земна утроба,
де падали вони під орудійні зойки…
І все, куди не йду, далекий полустанок
і од снаряду дим над житом раз у раз…
Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне,
й свободи на землі ще не прийшла пора?!
Минай, проклята ніч, минай!
Розбийся на скалки, стривожена душа!..
Ще довго мандрувать, коханню ще не край.
Ша, моє серце, ша!..
Терпкий холодний жах… Вітри мої кохані…
Я мрію розіп’яв на золотій стерні.
В степах блукає дзвін над синіми снігами,
і меркнуть димарі в рожевім тумані…
Я – чорний єзуїт. Ти не приходь до мене.
Не знатимуть вуста єгипетських очей.
Хай в стрісі шарудить сумний ноктюрн Шопена,
і плаче молодик над схиленим плечем…
Криваві коси хмар, мов згадки про минуле…
Обличчя татарви… далекий стяг… Сірко…
Ах, не піду тепер я по садках Стамбула,
на скелях Хортиці не розкладу огонь!..
Минай, проклята ніч, минай!..
Розбийся на скалки, стривожена душа!..
Ще довго
