очах небесна хилиться блакить…Коли ж рука Жуанова й недвижна
її руки торкнеться мимохіть,
в душі його здіймаються флюїди
не менші, ніж від палички Арміди74.
І відтепер, коли його стрічала,
вже усміхом обличчя не цвіло, —
її печаль і туга небувала
ставала більше схожа на тепло.
І те, що зір свій Джулія ховала,
ознакою зневаги не було:
лукавство у закоханих безкрає —
воно їх прикидатися навчає.
Та пристрасть – як її ти не приховуй,
вона ще дужче в тьмі палахкотить.
Так само неба колір загадковий
віщує грім, а не ясну блакить.
А почуття – хоч в стіни замуровуй,
вони проникнуть і несамохіть,
бо машкара – то прикриття погане,
крізь неї швидко істина прогляне.
Тим видаються глибшими зітхання,
чим глибше ти їх хочеш затаїть,
і тим солодші свідчення кохання,
чим важче їх в очах перехопить.
І дрож перед розлукою останній,
і зустрічі вичікувана мить —
все це прикмети ніжної любові,
що їх впізнати важко юнакові.
Лихий кінець відчувши в перспективі
і знаючи, до чого справа йде,
гонила мрії Джулія звабливі
і гамувала серце молоде.
Молилася вона Пречистій Діві —
мовляв, нехай Господь не доведе,
а потім довго радилася з нею,
в жіночих справах кращим судією.
Вона клялась не бачити Жуана,
а полетіла в гості до Інес.
Хвала Пречистій Діві полум’яна:
на щастя, він прогулювався десь!
Та хтось іде… Рятуй, небесна панно!
Чи не Жуан? – Даремно смієтесь:
того разу, здається, Божа Мати
її не спромоглася врятувати…
Кінець кінцем вона собі поклала,
що страх – то недостойність і ганьба,
що тільки гордість все перемагала
і, отже, переможе. Та хіба
вона пильніш про декого не дбала
і з почуттям сестри, а не раба,
не ставилась ніколи до особи,
яка їй більш за інших до вподоби?!
Та коли б хтось, скажімо, перед шлюбом
їй, як коханець, був би до душі,
то доброчесна жінка навіть з любим
не переступить певної межі!
Коли б він навіть виявився грубим,
йому сказати можна: ми чужі! —
поклавши край нахабнику тим самим.
…Ось тактика, яку я раджу дамам.
До того ж чи на світі вже немає
кохання платонічного… з яким
свята чи літня літнього кохає,
лиш почуття поділюючи з ним?
Так Джулія, закохана без краю,
казала, грішне сплутавши з святим.
Я їй так само радив би цей засіб,
і від спокус вона убереглася б.
Така любов – погоджуюсь – цнотлива.
Цілують ручку, а тоді уста…
Зі
