хоч були значні у нього вади,він мав також достоїнства значні.
Хай це дарує втіху, бога ради,
і ворогам, і друзям, і мені.
Адже ніхто не дав йому поради,
коли він був, вважай, уже на дні
і вибір мав єдиний – чи померти,
чи по судах тинятися до смерті.
Він вмер, не залишивши заповіту,
і власність з рук до рук не передав,
тож Дон Жуан маєтність розмаїту
як юний син його успадкував.
Інесу ж в опікунку знамениту
перетворив закон – поборник прав:
відомо, що дітей опікувати
ніхто не вміє так, як добра мати.
От і взялась виховувати сина
вдова найрозумніша серед вдів,
і врахувати все була повинна —
щоб на коні по-лицарськи сидів,
і щоб, коли проб’є його хвилина,
не розгубився в розпалі боїв —
протистояти міг ворожим юрмам,
і монастир жіночий брати штурмом.
Їй вчителі корилися в усьому,
і опікунка змушувала їх
Жуанові щепити, як нікому,
мораль в найвищих виявах своїх.
Про сон вона забула і про втому,
аби не перейшли вони поріг
і часом не проскочило єдине —
наука з анатомії людини.
Жуан вивчав історію античну
та безліч непотрібних дисциплін,
немов для того тільки, щоб практично
не міг їх застосовувати він.
Інеса пильнувала педантично
і зважувала все з усіх сторін
з надією, що знати він не буде,
як плодяться й розмножуються люди.
Цей метод, часто вживаний і нині,
не вдовольняв при вивченні часів,
коли ще розважалися богині
у товаристві фавнів та богів.
Бо як було тлумачити хлопчині
те, що вони без блузок та штанів?
Тож радила Інеса «Одіссею»,
і вчителі погоджувались з нею.
Овідій – цей розпусник і гуляка —
стоїть з Анакреоном упритул.
Мораль не схвалить, далебі, ніяка
й того, що витворяв колись Катулл.
Лише Вергілій був не забіяка,
та й в нього є розпусницький намул:
його «Formosum pastor Corydon»’у68
святенник не читатиме з амвону.
Лукрецій сороміцький та безбожний —
поганий харч для шлунків молодих,
і Ювенал – хоч твір його й не кожний,
теж надто вже колючий, як для них.
Одвертістю своєю він спроможний
збентежити і грішних, і святих.
А Марціалові солоні епіграми —
то просто бруд, говорячи між нами.69
Жуан читав ці твори у виданні,
яке сумлінно звірив видавець
і де місця не зовсім бездоганні
покреслив геть цнотливий олівець.
Проте усі уривки ті погані
дбайливо перенесено в кінець,
де, як дотепно вибрані цитати,
їх кожен міг в додатку прочитати.
Це
«Пастух Коридон до красеня» (латин.).
