цього явища, усе ж надзвичайно важливий факт для нього»33. Дж. Ріденаур зазначає, що Байрон «у жодному разі не є некритичним поплічником Викрадача Вогню»34, тож прометеївський дискурс репрезентований не так оптимістично, як наголошує М. Джозеф.
Що ж, «можна стверджувати, що, з двох міфів Байрон загострює ідею первинної подвійності людини і самої цивілізації, що виникла в результаті порушення заборони. Гріхопадіння й викрадення божественного вогню визначили початок історичного часу, позаяк саме у них криється причина всіх подальших негараздів людства, але водночас це і можливість подолання гріхопадінням суперечливості та обмеженості людини»35. Недосконалість людського єства знаходить своє втілення не тільки на рівні індивідуального існування, а й виявляє себе в усіх царинах буття «післяадамової» цивілізації. Дж. Байрон експлікує неоднозначне ставлення до цивілізації, яка постала в результаті руйнівної й водночас творчої діяльності: «Man’s a strange animal, and makes strange use // Of his own nature, and the various arts»)36. Репрезентацією протилежних векторів у діяльності людини для Байрона постає вакцинація проти віспи й одночасне винайдення порохових ракет. Отже, людство для письменника – роздвоєний феномен: з одного боку, воно прагне до творення, а з другого, постає величезною небезпекою для себе. Якщо в містерії «Каїн» теорія Кюв’є була використана як наукова гіпотеза, яка пояснює геологічне минуле Землі, то в «Дон Жуані» вона постає як метафора, за допомогою якої письменник, іронізуючи з приводу майбутнього, акцентує на «нерозумності» сьогодення. Для Байрона світ «нерозумний», позаяк у ньому немає жодного стосунку до людського розуму, а отже, теперішній світ не може бути адекватно осмислений за допомогою здорового глузду і в логічних категоріях. «Дон Жуана» доцільно розглядати як зразок романтичної міфотворчості, позаяк у творі репрезентовано універсальну за своїм значенням модель людського світу.
Дон Жуан і в оригінальній іспанській легенді, і в англійській версії наділений даром-прокляттям, щоправда, у поемі його дедалі більше занурює сплін, розпач, песимізм, герой висловлює сарказм до зовнішніх подій, не прагнучи змінити їх доконечно або ж вагаючись у найвирішальнішу мить. Його «жага до пізнання» має хворобливий характер, але він цікавий саме з огляду на цю викривленість, неправильність, притлумлену екстравагантність (знову ж таки порівняно з іспанським оригіналом, який знайшов своє втілення і в іспанському, і у французькому театрі).
У легенді «трансґресивність» Дон Жуана пов’язана з неможливістю зустріти жінку, яка внутрішнім світом або інтелектом дорівнювала б цьому героєві (такий мотив особливо увиразнено в «Камінному господарі» Лесі Українки»). Світ навколо нього слабкий, гріховний, із численними вадами; люди в ньому заздрісні та дволичні. Натомість Дон Жуан постає справжнім героєм, який, попри весь демонізм духу, видається значно чеснішим, ніж ті, з ким йому доводиться зустрічатися. Колись Ж.-П. Сартр назвав свою передмову
«Людина – дивна тварина, яка у дивний спосіб використовує власну природу і різні мистецтва» –
