атрибути немовляцтва яскраво фігурують в анімізмі. Дизайнери виробів постійно розмірковують над тим, як люди взаємодіятимуть із предметами та послугами, передусім щоденного вжитку. Чи виникатиме між ними і людьми зв’язок? Чи формуватиметься емоційна прив’язаність до них? Один із фокусів, яким послуговуються дизайнери при створенні роботів, іграшок та сотень інших виробів, полягає в грі на людській реакції на неотенію, миловидість, яка здебільшого викликається завдяки додаванню «дитячих характеристик» на кшталт великих незмигних очей, розширених зіниць та непропорційно великих голів11.
Те, що наша реакція на неотенію практично завжди позитивна, довели дослідники з академічних і приватних інституцій, передусім маркетологи. Байрон Рівз та Кліффорд Несс описують цей ефект у своїй книжці «Медіарівняння: як люди ставляться до комп’ютерів, телебачення та нових медіа на кшталт реальних людей та місць» (“The Media Equation: How People Treat Computers, Television, and New Media Like Real People and Places”). Вони виявили, що нам притаманна неконтрольована звичка приписувати людські характеристики неживим об’єктам, які проявляють хоч якісь ознаки життя. У книжці «Людина, що брехала своєму лептопові» (“The Man Who Lied to His Laptop”) Несс помістив на свою стенфордську веб-сторінку теорію, що змушує задуматися: «Наш мозок принципово не здатен відрізнити взаємодію з людьми від взаємодії з пристроями. Ми “захищатимемо” почуття комп’ютера, тішитимемося від улесливості комп’ютерної програми і навіть робитимемо послуги технології, що була до нас “приязна”. І робитимемо так, навіть не розуміючи цього»12.
Людські істоти прив’язуються до предметів і наділяють їх людиноподібними особистостями. Нам не потрібно докладати великих зусиль, щоб почати сприймати предмет і взаємодіяти з ним так, наче це людина. Оснастіть пристрій мерехтливим індикатором, схожим на стегно вигином, решіткою у формі посмішки – і ми почнемо приписувати йому певну особистість. Він здаватиметься нам надійним, жвавим, зверхнім, дружнім. Якщо машина вміє пересуватися, наші очікування розуму та особистості підживлюються ще сильніше. «Додайте обличчя, – каже Шеррі Теркл, соціолог з МТІ, – і нам гаплик».
Ця теорія підтверджується одним невеличким прикладом: сотні блогів повідомляють про прив’язаність людей до їхніх роботів-пилотягів Roomba. Можливо, усмішкоподібна деталь у нього на кришці в поєднанні з тупою, але неспішною рішучістю, з якою він б’ється об речі, проте не відступає, і те, як він крутиться та видає неперервне механічне муркотіння, робить Roomba занадто милим і чарівним, щоб перед ним можна було встояти.
Конструктори автомобілів також враховують цю тенденцію, особливо розробляючи «обличчя» автомобіля. Подивіться, як еволюціонував з роками BMW серії 3. Який «характер» у моделі 1968 року? З цими її широко розплющеними очима, великим розтуленим ротом, витонченим13 носиком решітки, босими ногами та високим чолом? А який тип особистості сформувався до 2006 року? Хтось стриманіший, доросліший, менш товариський?
OED Online (Oxford University Press), пошук за словом «neoteny, n». – Mode of access: http://www.oed.com.
http://www.stanford.edu/~nass /books.html
Welsh J. Why Cars Got Angry / Jonathan Welsh // Wall Street Journal. – Mode of access: http://online.wsj.com/article/SB11419515086 9994250.html.
