але є дві умови, – відповіла вона. – Перша: якщо я помру, що може трапитися, оскільки я сьогодні в кафетерії з’їла отой загадковий «гарячий гаманець» з м’ясом147, тоді ти мусиш посісти місце голови і виконувати мої функції, і забезпечити, щоб у випускному річному альбомі ціла сторінка була присвячена моїй пам’яті. А також забезпечити, щоб моя фотографія там не була якоюсь із тих ідіотських, які вибере моя мати.
– Згоден, – сказав Джаред і подумав: «Я так тебе кохаю». Він розумів, що ще надто юний. Він розумів, що вона надто юна. Та як він міг інакше? Мері була такою гарною і такою меткою, моторною, але в неї це здавалося абсолютно натуральним, без напруги, без надриву.
– А яка друга умова?
– А друга умова… – вона обома руками вхопила його за голову і струснула її назад, і вперед, і вгору, і вниз, – така, що я тут Бос!
На розсуд Джареда, в цьому теж не було проблеми.
Аж тут його кросівка наступила на плаский камінь, що стирчав високо і непевно тримався в ґрунті, і це, так уже сталося, дійсно була проблема, до того ж доволі велика, бо та нога схитнулася, і в правому коліні йому штрикнуло гострим болем. Джаред охнув і стрибнув уперед лівою ногою, концентруючись на диханні, як його колись учив тренер, не припиняючи працювати ліктями.
Позаду гаркнув Ерік:
– Ми просто хочемо поговорити з тобою!
– Не будь таким сраним сцикуном! – це вже Курт.
Униз, у вибалок, і Джаред відчув, як хитається його порушене коліно, і десь під гупанням свого пульсу і тріском сухого листя під підошвами він почув ніби якесь негучне «брязь». Меллой-стрит, та, що позаду старшої школи, була вже поряд, якась жовта машина промайнула там у просвітах між дерев. Права нога підвернулася на дні вибалка, і біль був неймовірний, наче руку поклав на розпечений пальник, але біль всередині, і Джаред підхопив якусь колючу гілку, щоб допомогти нею собі видобутися на протилежний схил.
На мить позаду нього вихнулось повітря, немов чийсь рука майнула повз його потилицю, і він почув, як вилаявся Ерік, і колотнечу зашпортаних тіл. Вони програли, коли з’їжджали у вибалок слідом за ним. Дорога вже була за двадцять футів; він чув буркотіння автомобільного двигуна. Він упорається!
Джаред кріпився, покриваючи відстань до дороги, відчуваючи приплив тієї старої бігової ейфорії: раптом його почало нести повітря в легенях, підштовхуючи вперед, притлумлюючи той нестерпний біль в надсадженому коліні.
Чиясь рука на плечі порушила його рівновагу на самому краєчку дороги. Щоби не впасти, Джаред вхопився за березу.
– Віддай мені той телефон, Норкроссе. – Обличчя в Кента було яскраво червоним, фіолетово сяяв розсип прищів на лобі. В його очах було мокро. – Ми просто жартували, і більш нічого.
– Ні, – сказав Джаред.
Він навіть не пам’ятав, як підібрав свій телефон, але ось він, у нього в руці. В коліні відчувалося щось жахливе.
– Так,
«Hot Pockets» – бренд рулетів з різною начинкою, які випускає компанія «Nestle».
