Папою, а хто – лояльний до режиму, і чудово розумів, що його відрядження до КНР – лиш додаткова пересторога, зумовлена усвідомленням, що сенаторка Сандерс має достатню владу, щоби дістати його навіть у Ватикані. Апшоу не нарікав, але не міг без суму думати про те, що присвоєння кардинальського титулу було не заслуженим підвищенням, а вимушеною прелюдією до заслання.
Рух за вікном відволік його. Апшоу сфокусував погляд і провів очима білосніжний «Airbus A350», що промчав смугою і важко відірвався від землі. Наступної миті просто перед його очима постав, частково затуливши летовище, невисокий силует. Дюк Апшоу відхилився і підсліпувато примружився. За крок від нього стояла дівчинка років восьми – густо-чорне волосся до ліктів, маленький ніс із рельєфними ніздрями, темні очі. Через ямки на округлих щоках здавалося, наче вона постійно всміхається. На ній були джинси й довга синя кофта із закасаними рукавами.
– Ruz be kheir34, – сказала дівчинка. У руках вона стискала плюшевого коалу.
– Привіт. – Апшоу сів упівоберту й окинув швидким поглядом залу. – Ти сама?
Дівчинка насупилася. Єпископ усміхнувся, й усмішка миттю зм’якшила старечу жорсткість рис його обличчя. Малявка кілька секунд вивчала дужки зморщок довкола його губ, після чого зосереджено підсумувала:
– Shoma farde kheili mosenni hastid!35 – Потім показала Апшоу коалу: – Man yek arusake khers daram36. – Судячи зі стану хутра, іграшка не вперше вирушала в мандри з дівчинкою. – Madaram mige ke man dige bozorg shodam. Vali ba in khers man az hich chiz nemitarsam37.
Апшоу похитав головою, що не розуміє її. Дівчинка раптом озирнулася до вікна та вказала на літаки, що вишикувалися перед зльотом:
– Shoma ham parvaz mikonid be keshvar Chin?38
– Я тебе не розумію, – м’яко мовив Апшоу. – Ти не розмовляєш англійською?
Дівчинка знову насупилася, поміркувала й заперечно мотнула головою.
Отже, дещо таки розуміє.
– Як тебе звати?
Її й так великі очі розширилися: цю фразу вона пам’ятала зі школи й по складах відповіла:
– My name… is… Leila.
Демонструючи, що зрозумів, Апшоу легенько торкнувся долонею до її плеча.
– Ти – Лейла. – Дівчинка закивала, єпископ тицьнув пальцем у себе: – А я – Дюк.
Вона спершу всміхнулася, а потім знову насупилася. Дюк? Дивне ім’я. Дівчинка ніколи такого не чула й засумнівалася: а раптом це не ім’я взагалі? Що як зморшкуватий чоловік у чорній сорочці мав на увазі щось інше?
Лейла намірилася щось сказати, коли до неї підбігла невисока жінка із накинутою на голову хусткою. Схопила Лейлу за руку, щось сердито до неї заговорила. Зауваживши, що чоловік, із яким спілкувалася дівчинка, дослухається, жінка збентежено замовкла. Вона знітилася ще дужче, розгледівши колоратку в комірі сорочки.
– Уже посадка, – ламаною англійською пояснила
Добрий день (транслітерація, фарсі).
Ви такий старий! (транслітерація, фарсі)
У мене є ведмедик (транслітерація, фарсі).
Мама каже, що я вже доросла. Але мені з ним не так страшно (транслітерація, фарсі).
Ви теж летите до Китаю? (транслітерація, фарсі)
