чи нема – байдуже,Їм усе лиш дай та дай.
14
Хто духом низький, не мішайся там,
Де є високих трони;
Та ж чобота ніхто не надіва
Замість корони.
15
Та й глупі ж ті багатирі,
Що люблять спать на подушках!
Я спав лиш на однім пері,
І твердо так було, що страх!
16
Щасливий той багач подвійно:
Піч повна дров, огонь горить, гогоче;
А в мене лиш одно поліно,
Та й те горіть не хоче.
17
Отрута є зле вивчена наука,
Отрута є нестравлена їда;
Для бідних трута – взаїмна порука,
Старому трута – жінка молода.
18
Скупий – не пан своїх засіків повних,
А сторож, і приставник, і невольник.
19
Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
20
Хто власного ума не має,
То з книг не вийде ум йому;
Хто є сліпий на обі оці,
То що по дзеркалі йому?
21
Клониться дерево, плодом обтяжене;
Чесний, розумний, і ти так клонись!
Висохле древо, безмізкії голови
Зломляться, та не похиляться вниз.
22
Великі дерева шануй,
Що плід дають і в спеку тінь;
А як і плід, бува, хибне,
Чи ж тінь сама не є добром?
23
Мухи сідають на ранах,
Пчоли на цвітах пахучих;
Добрий все бачить лиш добре,
Підлий лиш підле у інших.
24
Як військо скликає труба,
Так ангелів Божих скликають
Сердечні слова.
А в гуслі та флейти де грають
І брата осуджують – там
Приховок чортам.
25
Лихвар і п’яниця —
Се два побратими:
Сам чорт побратимство
Зв’язав поміж ними.
26
На двоє сотворено Богом вино:
Розумним на радість, на згубу дурному;
Багатство – на двоє теж дане воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
27
Як від лютого татарина,
Що шаблюкою маха,
Всі тікають безоружнії,
Так тікай ти від гріха.
28
Хто з всіми добрий хоче буть,
Той швидко втратить добрий путь.
Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить.
Бо хтівши догодить обом,
Він швидко стане зла рабом.
29
Від слона на тисяч п’ядей,
Від коня на сто тікай,
Від вола на десять п’ядей,
Зла й на очі не видай.
30
Як метіль прошумить,
Так загине за мить
Злий, сльозами людськими годований,
Щезне
