у повній темряві. Навпомацки дійшов до свого ліжка, але ковдра не зігрівала мене, а від відчаю я не міг заснути тієї ночі й постійно крутився. Найгірше, що я не відчував себе нерішучим. Не міг зробити того, що просить Чейд. Тому я втрачу його. Без його уроків я не матиму жодної цінності для короля. Але не через це я переживав: я боявся втратити Чейда. Не міг згадати, як я жив до знайомства з ним, і не міг уявити, що повернуся до свого щоденного нидіння, виконуючи буденні доручення.
Я щосили намагався знайти рішення. Але, здавалося, його не було. Я міг сам прийти до Шрюда, показати йому булавку і розповісти про свою проблему. Але що він скаже? Можливо, прийме мене за дурного хлопчиська і скаже, що варто було послухатися Чейда. Або ще гірше: він скаже, що я правильно зробив, і Чейд потрапить у немилість. Це були занадто складні питання для мого розуму, і я не знаходив відповідей.
Коли нарешті настав ранок, я виліз із ліжка й доповів Баррічу, як зазвичай. Я займався справами з цілковитою байдужістю. Тому Барріч посварив мене, а потім запитав, чи в мене все добре зі шлунком. Я сказав, що не виспався, і він відпустив мене без зміцнювального, хоч і хотів його дати. Заняття зі зброєю пройшли не краще. Я був такий неуважний, що пропустив сильний удар по голові від молодшого хлопчика. Год поганила нас обох за недбалість і наказала мені трішки посидіти.
Коли я повернувся в замок, моя голова розколювалась, а ноги запліталися. Пішов до своєї кімнати, оскільки не хотів ні обідати, ні слухати голосні розмови. Влігся на ліжку, щоб трішки подрімати, але заснув і прокинувся аж під вечір. Подумав про те, що мене сваритимуть за пропущені вечірні уроки. Але це не допомогло мені прокинутись, і я знову заснув. Мене перед вечерею розбудила служниця, яка прийшла поцікавитися моїм станом за вказівкою Барріча. Вона відчепилася від мене, коли я сказав, що у мене розлад шлунка і я не їстиму, доки мене не відпустить. Після того як служниця пішла, я задрімав, але не заснув. У мою темну кімнату закралася ніч. Я чув, як усі в замку вкладаються спати. Я лежав у темряві, слухаючи тишу й очікуючи, що Чейд покличе мене, хоч і боявся відгукуватися. А що, як двері раптом відчиняться? Я не можу йти до Чейда, бо не послухаюся його. А ще гірше буде, якщо він не покличе мене або відчинить двері, а я побоюся піти. Я змучено дивився на кам’яну стіну. На сірому світанку я дістав відповідь: Чейд навіть не кликав мене.
Досі не люблю пригадувати ті дні. Я прожив їх мляво. У мене так боліло серце, що не міг ні їсти, ні відпочивати нормально. Не міг зосередитися на жодному завданні і байдуже приймав докори вчителів. Постійно боліла голова, та й шлунок раз у раз нагадував про себе. Тому їсти не хотілося. Сама думка про їжу викликала нудоту. Барріч мирився з цим два дні, а потім змусив мене випити глистогінний та кровотворний засіб. Через це я виблював той дріб’язок, що їв того дня. Барріч змусив мене прополоскати рот сливовим вином. До цього часу я не можу пити його без огиди. Затим, на мій млявий подив, він потягнув мене до своєї кімнати і грубо наказав відпочивати тут до кінця дня. Ввечері Барріч відвів мене в замок, і під
