як той лев, що захищає свою останню схованку.
Секстон знизав плечима.
– Так. Доведеться підключити особистий фактор. Ця людина має чималий вплив. Ви ж знаєте, що мені необхідно встановлювати й особисті зв’язки. Усе впирається в довіру.
Габріель кивнула, розгортаючи щоденник сенатора.
– Занести його в розклад?
– Та ні, не варто. Я все одно планував провести сьогоднішній вечір удома.
Габріель знайшла потрібну сторінку і побачила, що рукою сенатора вже зроблена позначка – жирні букви «П. В.». Це могло означати і «приємний вечір», і «приватну вечірку», і «послати всіх» подалі. Визначити точніше зміст цього скорочення було неможливо. Час від часу сенатор призначав такий «П. В.», щоб занишкнути у власній квартирі, відімкнути всі телефони і робити те, що любив понад усе, – цмулити бренді зі старими приятелями і вдавати, що на сьогоднішній вечір він забув про політику.
Габріель зі здивуванням поглянула на сенатора:
– Невже ви збираєтеся дозволити бізнесу відняти у вас наперед запланований особистий час? Оце так!
– Хлопцеві просто поталанило втиснутися у шпарину, коли я маю ввечері трохи вільного часу. Трохи з ним поговорю. Послухаю, що він скаже.
Секретарці хотілося запитати, хто ж ця таємнича людина, проте Секстон навмисне уникав чіткої відповіді. А Габріель уже навчилася не пхати носа куди не слід.
Вони звернули з окружної дороги і попрямували до офісу Секстона. Габріель знову поглянула на позначену рукою сенатора сторінку щоденника, і раптом у неї виникло химерне відчуття, що бос чекав цього дзвінка.
27
На льоду посеред житлосфери НАСА вивищувалася конструкція на трьох опорах заввишки вісімнадцять футів, зроблена з комбінованого риштування. Вона скидалася на щось середнє між нафтовою вишкою та неоковирною моделлю Ейфелевої вежі. Рейчел уважно розглядала споруду, і їй було невтямки – як за допомогою цієї штуки можна дістати гігантський метеорит?
Під конструкцією до металевих пластин, що стирчали з льоду, важкими болтами було прикручено кілька лебідок. Металеві троси спускалися у вузькі, просвердлені в кризі отвори. Кілька дебелих співробітників НАСА по черзі обертали лебідки. З кожним зусиллям троси у просвердлених отворах піднімалися на кілька дюймів, наче чоловіки витягували корабельний якір.
«Я чогось явно не розумію», – подумала Рейчел, підійшовши разом з іншими до свердловин.
– Вирівняйте тягу, чорт забирай! – пролунав неподалік гучний жіночий голос, що звучав з мелодійністю механічної пилки.
Рейчел озирнулася і побачила невисоку жінку в яскраво- жовтому комбінезоні, заляпаному мастилом. Вона стояла спиною до глядачів, проте не залишалося сумнівів, що саме вона керує ходом усієї операції. Роблячи якісь позначки на планшеті, жінка бігала назад-вперед, немов розлючений буровий майстер.
– Тільки не кажіть, що втомилися, ви ж не жінки!
