від неї, і ми збираємося це робити й надалі.
Зеленоокий знервовано накрутив на пальці пасмо немитого масного волосся.
– Не обманюйтеся її красою, вона небезпечний ворог.
«І то так», – подумав Начальник, невдоволений тим, що його клієнт привернув увагу такої впливової особи. Та срібноволоса жінка мала надзвичайно великі можливості та значні ресурси – із таким супротивником він волів би не мати справи.
– Якщо вона або її демони встановлять моє місцезнаходження… – почав клієнт.
– Не встановлять, – заспокоїв його Начальник. – Хіба ж нам досі не вдавалося ховати вас від завидющих очей і забезпечувати всім, чого ви потребували?
– Так, – сказав чоловік. – Одначе я спатиму спокійніше, якщо… – Він зробив паузу, збираючись із духом. – Мені треба знати, що коли зі мною щось трапиться, то ви виконаєте мої останні бажання.
– І в чому ці бажання полягають?
Чоловік засунув руку до сумки й видобув звідти невеличкий запечатаний конверт.
– Уміст цього конверта забезпечує доступ до банківського сейфа у Флоренції. У тому сейфі ви знайдете невеличкий предмет. Якщо зі мною щось трапиться, то я хотів би, щоб ви доставили той предмет замість мене. Це стане свого роду подарунком.
– Гаразд. – Начальник підняв ручку, щоби зробити необхідні нотатки. – І кому ж я маю його доставити?
– Срібноволосій відьмі.
Начальник підвів погляд.
– Подарунок вашому мучителю?
– Скоріше це буде не подарунок, а шпичка їй у бік. – Очі клієнта спалахнули лютим вогнем. – Така собі хитромудра маленька шпичка, зроблена з кістки. Вона виявить, що то мапа… її особистий Верґілій… гід, котрий поведе ту відьму до самісінького центру її особистого пекла.
Начальник кинув на клієнта довгий допитливий погляд.
– Як забажаєте. Вважайте, що ми вже виконали це завдання.
– Час його виконання матиме критично важливе значення, – емоційно зауважив клієнт. – Той подарунок не можна доставляти надто рано. Ви мусите тримати його в таємниці до… – Замовник спинився, раптово замислившись.
– До якої дати? – спитав Начальник.
Чоловік рвучко підвівся, підійшов до Начальникового стола, схопив червоний фломастер і похапцем обвів дату на особистому настільному календарі Начальника.
– До оцього дня.
Начальник стиснув зуби й повільно видихнув, переборюючи незадоволення чудернацькою поведінкою чоловіка.
– Зрозуміло, – сказав він. – До того дня я не робитиму нічого, а коли цей день настане, то предмет із сейфа – який би він не був – отримає срібноволоса жінка. Даю вам слово. – І він порахував дні, що залишилися до незграбно окресленої дати. – Я виконаю ваші побажання рівно через чотирнадцять днів від сьогодні.
– І в жодному разі ні на день раніше! – гарячково застеріг клієнт.
– Я чудово вас зрозумів,
