внести певні корективи в сучасні уявлення про співвідношення традиції і нової культури, насамперед про мовні аспекти справи. В пізньо-середньовічних уявленнях поділ на «своїх» і «не своїх» насамперед релігійних і, більш загально кажучи, традиційних культурних справ і новітніх уявлень торкався, природно, в першу чергу мовних проблем. Середньовічна свідомість знала насамперед поділ мов на сакральні і мови побутового вжитку. Точніше, освічені люди вживали в своїх мовних практиках дві мови: сакральну і побутову. Сакральною сферою мовлення залишалися латина і грецька мова. Для опису процесів мовлення люди православної віри вживали або грецьку мову, або латину; вживання діалектів староукраїнської мови належало до сфери «низької» культури. «Мова» в сучасному розумінні слова було чимось структурно упорядкованим, і до Мелетія Смотрицького опис «руського» мовлення здійснювався грецькою граматикою.
Цю обставину слід мати на увазі, розглядаючи історико-культурні процеси. Оцінка, розуміння, продукування явищ культури, в тому числі мовленнєвих дій, сама має бути оцінена згідно з критеріями прийнятності/неприйнятності даної епохи і даної спільноти.
Якби Католицька ліга була змушена піти на поступки протестантам Європи не 1648 року, а десятиліттям раніше, можливо, голос Петра Могили був би почутий у Ватикані, й тоді Східна і Західна християнські церкви об’єднались би на конфедеративних засадах, а Україна-Русь увійшла б до «Речі Посполитої Обох Народів» як третій рівноправний партнер.
На жаль, така можливість була історією втрачена. А через рік після смерті митрополита спалахнуло повстання Хмельницького, почалась війна, потім Руїна, гору взяла ненависть з обох сторін, і настрої православної солідарності та московської орієнтації виявились найсильнішими.
Князь Рєпнін
В лютому 1848 року Тарас Григорович Шевченко писав з Орської фортеці своєму близькому другу Варварі Миколаївні Рєпніній про її батька, князя Рєпніна-Волконського, який помер в січні 1845 р. у своєму Яготині: «Мир праху доброго человека, который приветствовал меня в Новый год не как бесприютного скитальца, а как родного сына». Колишній генерал-губернатор Малоросії, князь Рюрикович вітав художника – колишнього кріпака як рідного сина! Чи не привиділося це Шевченку, що нудьгував у дикій солдатчині, відірваний від друзів і освіченого суспільства? Що могло бути спільного у цих людей, що знаходилися на різних соціальних полюсах свого суспільства?
Чим більше знайомишся з біографією князя Миколая Григоровича, тим більше питань вона викликає.
М.Г. Рєпнін-Волконський. Військова галерея Зимового палацу
Звичайно підкреслюють, що рідний брат князя Миколая Григоровича Рєпніна-Волконського Сергій був відомим декабристом і був на каторзі «во глубине Сибирских руд» (це до нього приїхала в Сибір дружина Марія, дочка генерала Раєвського). Треба сказати, що старший з трьох братів Волконських,
