позашлюбним сином одного з Розумовських, родину яких прозивали «російськими Монморансі» за її роль в масонському русі. В біографії Гоголя сімейство Розумовських відіграло значну роль. Мотив двійника в творчості Гоголя оригінальний не сам по собі – він цікавий тим, як саме Гоголь його використовує. Подвоєння «Остап – Андрій» давно розцінювалося як двоїстість позиції самого Гоголя – його симпатії до пропольського Андрія очевидні. Відзначалося також, що відділення носа майора Ковальова від самого майора в повісті «Ніс» також є не чим іншим, як відчуженням «другого Я», тільки ірраціональним і демонстративно сміховим.
Микола Васильович Гоголь народився і виріс на Україні, жив у чужих домівках і в Петербурзі, і в Москві, і в Римі, багато подорожував і начебто не мав свого дому, але з усіх своїх неспокійних мандрів повертався на рідну Полтавщину, в скромний маєток батьків, до флігеля дому, побудованого за його власним проектом. У нього було багато дивних звичок; наприклад, він страшенно не любив показувати свого паспорта, приховував дату свого народження і взагалі вдавався до різних містифікацій, коли йшлося про його власну ідентичність. Це ж можна сказати і про його україно-російську культурну приналежність. Звичайно, Гоголь був російським письменником і навіть одним із основних творців російської прози. Тим не менш він був і лишився також представником української культури, з політичної точки зору належачи до проросійського напряму в українському панстві, який потім породив концепцію «двох вітчизн» – «великої», імперсько-російської, та «малої», етнічно і історично української. Зауважимо, що пізніше до такого напрямку належали і такі видні представники українства, як Володимир Вернадський та інші ліберальні україно-російські діячі.
В оповідках уявного простачка «Рудого Панька» з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» (чергова містифікація – Паньком, тобто Афанасієм, звали дуже освіченого діда Гоголя) є всі ознаки традиційної української карнавальності – переодягання, кожухи навиворіт, дотепні лайки, раблезіанська зажерливість. Уже почалася українська література національною мовою (до ХІХ ст. літературна Україна користувалася варіантом церковно-слов’янської), і символом її народження стала улюблена Гоголем «Енеїда» Котляревського, зразок особливої іронічної ментальності. По суті, і перший твір, який зробив двадцятилітнього Гоголя знаменитістю – збірник новел «Вечори на хуторі біля Диканьки»(1831 р.) – є українським твором в певному розумінні, реакцією українського панича на столицю імперії, де він розпочав свою службу. Український світ «Вечорів», забарвлений оптимізмом і радістю життя, є контрастною паралеллю до понурого буття Петербургу.
Гоголь продовжує українську національну традицію сміхової культури, особливо культивованої в козацькому середовищі.
В період найвищого злету свого таланту – 1832—1942 рр. – Гоголь написав ряд творів, які на перший погляд належать до дуже різних стилів. Збірник «Миргород»
