та її історичну долю.
Якщо йдеться про суспільно-політичний аспект «націоналізації історії», то вона була складовою суверенізації України. Тема голоду 1932— 1933 років, як вже згадувалося спочатку, стала важливою складовою легітимації самостійності (ми вже згадували популярну тезу про те, що трагедію було спровоковано винятково зовнішніми чинниками, і її не трапилося б, якби українці мали власну державність). Періодично (1993, 2003, 2005—2008, 2017) тема стає частиною зовнішньополітичних зусиль України, спрямованих на визнання країни та українців у світі як нації, що найбільше постраждала від комуністичного режиму.
Зрештою, є дослідники теми, які ознайомлені з нею не лише через архівні чи бібліотечні розвідки, а й через опосередкований особистий досвід – спомини рідних. Сама по собі картина страшної, мученицької смерті мільйонів у мирний час, перетворившись на факт «колективної пам’яті», починає впливати на думку навіть тих професіоналів, хто вважає себе здатним до неупереджених суджень. Явище «масового пригадування», коли загальна картина страхіть, відтворена істориками і публіцистами, стає частиною колективних уявлень про минуле та відносно сталих комеморативних практик, не може не впливати на свідомість і способи пригадування тих, кого можна вважати безпосередніми свідками голоду 1932—1933 років. Голодомор сприймається як реальність, втрачається дистанція між подією та стереотипними колективними уявленнями про неї.
На професійних істориків тисне і те, що зазвичай називають громадською думкою (особливо коли доводиться виступати з публічними заявами), і загальна нервова атмосфера в суспільстві довкола проблеми голоду 1932—1933 років, яка періодично загострюється завдяки зусиллям політиків. Популярні публікації, літературні твори, телета кіноверсії подій 1932—1933 рр., різноманітні суспільні акції створюють певне культурне тло, на якому професійному історику, що має намір дати суто наукову оцінку історичному явищу, доволі складно зберегти зважений академічний підхід. Потужний емоційний заряд проблеми періодично провокує навіть суспільну істерію, за якої заклики до тверезого, раціонального розгляду питання, як вже згадувалося, можуть і нерідко сприймаються частиною публіки як виклик суспільній думці чи неповага до пам’яті загиблих.
Зусиллями публіцистів, істориків та громадських діячів уявлення про голод 1932—1933 років перетворилися на один з найбільш знакових національних символів, у специфічну форму культурної реальності – Голодомор.
І останнє – фактично для частини українського політично і культурно активного суспільства Голодомор перетворився на свого роду громадянську релігію60 зі своїми канонічними текстами, сакральними об’єктами, святими, іконами, обрядами і церемоніалами. Це значно ускладнює обговорення теми в термінах раціонального знання та наукового аналізу – принаймні коли йдеться про можливість такої дискусії з носіями і
Докладніше див. розділ ІІІ, глава 1.
