зараз до вас заїхати. Так само, якщо вам треба побачити когось із рідних, сказати їм, що не будете ночувати…
– Чому ви не хочете, щоб я узяв свою машину?
– Наразі ми воліємо зберегти розташування Храму у таємниці. За кілометрів двадцять-тридцять від нього я попрошу вас зав’язати очі й витягнути батарейку зі стільникового.
– Що?
– Не ображайтеся, Лавре Станіславовичу, – на обличчі Корецького знову з’явилася та посмішка, яку Лавр класифікував як нещиру. – Ми ж іще не почали тісно співпрацювати з вашою агенцією. А якщо все буде добре, ці перестороги вже завтра стануть зайвими.
«Ну й пасажир! – усередині у Лавра все кипіло і булькало. – Хоче мені очі в’язати, як шмарі на ментовському суботнику».
Уголос він спитав:
– Ви жартуєте?
– Ні, не жартую. Ми так домовилися з Іваном Ваграновичем. Сподіваюся, при собі не маєте жодних «жучків»?
– Гадаєте, що в разі потреби ми не зможемо знайти отой ваш Храм? Серйозно так думаєте?
– У мене є інструкція мого керівництва, Лавре Станіславовичу. Ще раз вибачте.
– Зав’язувати очі… – Лавр помотав головою. – Дев’ятнадцяте століття!
– На жаль, у деяких аспектах ситуація за останні двісті років змінилась мало.
– А в деяких інших аспектах, – Лавр зробив наголос на слові «інших», – ситуація дуже помінялася. Кардинально.
– Можливо. Якщо хочете знати, особисто я був проти таких пересторог. Я інформований щодо можливостей сучасної техніки. Та, повірте, Лавре Станіславовичу, в таких старомодних підходах є певна рація. Ми називаємо це «покрити Храм іззовні». Така у нас традиція безпеки. Традиція дуже давня і шанована.
– Добре, – махнув рукою Лавр. – Покривайте собі, якщо ви вже все узгодили з шефом. Мені, я вам скажу, до клієнтських приколів не звикати. Ваші гроші – ваші правила.
– От і добре, – підвів риску Корецький, повертаючи кермо. Peugeot виїхав на трасу і рушив, набираючи швидкість, на захід.
Глава 2
Мармура ще навчалася у школі, коли татова помилка загасила сонце на чиновницькому небосхилі їхньої родини. Тоді тато мав виголошувати важливу доповідь на високій нараді, у присутності Президента і міністрів. У тій доповіді був один підступний абзац. Себто, не просто абзац, а повний абзац. Ось такий:
«Ресурсною специфікою ґрунтового покриву району є те, що тут зустрічаються три типи ґрунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені ґрунти і глибокі мало гумусні чорноземи».
Словесну «міну» з двома «опідзоленими» тато зауважив і тренувався вимовляти ту «міну» правильно. Він спочатку облизував зуби, ніби задаючи язику гімнастичну вправу, випинав ретельно поголене підборіддя, а потім упевнено і дзвінко промовляв: «Недоопідзолені, опідзолені і переопідзолені ґрунти!». Це здавалося переконливим, тому і Мармура, і мама нічого поганого не передчували. Проте все вийшло на гірше, і на тій високій нараді замість літнього бджолиного «дз» тато вимовив природніші
