ст. маля з’являється саме – в одязі школяра і в позах, властивих дитині. На картині «Урок географії» Альфонса Леґро помічаємо чітку відмінність між хлопчиками з коротким волоссям і дівчатками у фартушках і сукнях, з бантиками у волоссі. Вони стоять у колі друзів чи це брат із сестрою. У виразах обличчя проступають почуття. Дитина стає людиною, наділеною емоціями.
У сучасний період – виставка доходить до 1960 року – дитина зазвичай з’являється в групі з двох-трьох осіб, рідше сама, але навіть коли вона зображена окремо від інших, то позує немов перед фотоапаратом. Хай це дитина на війні, дитина у злиднях, дитина на барикадах або на святі – однаково її поза доволі умовна. Розхристана або чепурна, вона залишається мавпочкою, яка слухається матір або художника-фотографа.
Повсюдно, аж до кубізму, чи йдеться про маленького буржуа, чи про маленького злидаря, дитинство подане у вигляді мелодрами. Це зокрема стосується маленьких хлопчиків. До Другої світової війни дівчатка залишаються «зразковими».
Різка зміна на полотні 1950 року німецького художника, незнаного у Франції: дитина, здається, змальована заради неї самої, з двозначним виразом обличчя, водночас відсутнім і замріяним. На інших картинах дитина постає чи то нещасною, чи експлуатованою, чи, згідно з настановами радянського реалізму, піонером свого загону, чистеньким і залученим до панівної еліти. Але тут не бачимо чогось непримиренного та непізнаваного, що буває в дитині.
Ідеологічний пафос дорослих постійно затуманює дитину для неї самої, позбавляє її власної історії.
Аж до нинішнього століття з допомогою фалократії насаджувалася хибна ідея, за якою дівчатка в присутності хлопчиків відчувають відмінність власної статі лише як відсутність пеніса. У які моменти свого розвитку хлопчики та дівчатка усвідомлюють свою стать?
Для хлопчиків і дівчаток це два доволі різні досвіди. Матері можуть самі це помітити, як свого часу помітила я. Для всіх хлопчиків сьогодні й завтра так є і буде, як колись було з моїм сином Жаном.
До якогось моменту Жан добре знав, що набрякання його члена часто супроводжувалося бажанням попісяти. Отож він мочився, після чого його член розслаблявся. Цього було досить, щоб він бачив зв’язок між явищем ерекції та функцією сечовипускання.
Аж раптом одного дня – йому щойно виповнилося 29 місяців – він помічає незвичайну зміну: його цюрка напружилася, він думає, що почне пісяти. Але нічого такого не відбувається, хоча пеніс набрякає. Цей інцидент повторюється. Коли ерекція минає, він може помочитися. Уперше він передчуває, хоч не маючи ще потрібних слів, що його член не обов’язково служить лише лійкою, він має своє власне життя. Жан пізнає те, що й усі хлопці його віку. Між 28 і 30 місяцем дитя чоловічої статі виявляє в себе ерекцію пеніса, що не пов’язана з сечовипусканням, і це момент,
