Це поки що неофіційне вживання титулу «князя Руси» є суттєвим кроком на шляху до утвердження суспільної думки щодо нового характеру влади козацького гетьмана, набуття нею монархічної сутності.
«Династичні перспективи» гетьмана конкретизуються появою ідеї «заняти самому Хмельницькому трон волоського господаря і сотворити таким чином династичну опору для своєї ролі на Україні в системі Отоманської Порти»20. Серед рідні Хмельницького і серед старшини, – зазначавав М. Грушевський, – ці плани, очевидно, мали своїх палких прихильників. Учений зауважував, що у Хмельницького були вже тоді плани і «на молдавське господарство – сю традиційну для шляхетсько-козацьких смільців, від Дмитра Вишневецького почавши, і пізніші Богданові заходи коло молдавського господарства для сина Тимоша були тільки одною з стадій сих планів»21.
Про те, що Б. Хмельницький усвідомлював свою нову роль лідера всієї нації, а не лише козацького ватажка, свідчить його заява польським послам у лютому 1649 р.: «Правда то єсть, жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновладцем і самодержавцем руським»22.
В оцінці В. Липинського «гетьман Війська Запорожського це вже не ватажок, якого вибірають перед походом на шумливій січовій раді козацькій, і скидають, або просто вбивають, коли той похід не вдався. – Тепер це «Землі нашої Володар і Начальник», якого поблагословив Патріарх, якого визнала вся культурна «Русь» православна, з яким зносяться, як з рівним, сусідні монархи»23. Головним було нове усвідомлення сутності гетьманської влади як самим її носієм, так і всім українським суспільством.
У процесі формування нової української державності й оформлення інституту Гетьманства та його титулатури не склалася стала і послідовна традиція. Хоча помітною є тенденція до акцептації гетьманською владою монархо-династичного принципу. Цю певну невизначеність можна пояснити змаганням в українському суспільстві двох різних концепцій розвитку державності, які підтримувалися двома найбільш активними верствами тогочасного суспільства – православною шляхтою і козацтвом.
Перша концепція полягала в утворенні Великого князівства Руського, у якому політична влада належала б українській православній шляхті. Друга – у творенні «козацького панства» (держави), де козаки мали б своє, окреме від Польщі, володіння. Не бракувало також спроб знайти компроміс між козацькою державністю та ідеєю «Князівства Руського».
Можливість утворення «Князівства Руського», або «Держави Подільської», пов’язувалася не лише з Б. Хмельницьким, а й з лідером непокозаченої української шляхти сенатором Речі Посполитої Адамом Киселем. В. Липинський зауважував, що один з польських дипломатів Войцех Мясковський, підкоморій львівський, доносив, що повстанці пропонували Киселю «Князівство Руське». Інший польський дипломат переконував, що між українським «хлопством такий
