в доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Дякуємо Сергію Башкову, позивний «Індіанець», за наданий щоденник, який надихнув на створення книжки та сценарію фільму; Сергію Юхимовичу Борщевському за творчу підтримку і корисні поради.
Присвячуємо книгу захисникам України та волонтерам, які підтримують українську армію.
Бандерас, Індіанець, Мореман і Говерла
Закамуфльований «УАЗ», який часто називають «таблеткою», бо в армії його найчастіше використовують медпрацівники, на максимальній швидкості мчав розбитим путівцем Донеччини. У салоні їхали четверо українських бійців інженерно-саперних військ. Принаймні, так здавалося на перший погляд. Насправді, усі четверо були перевдягненими військовими розвідниками. Вони становили антидиверсійну групу, відряджену в батальйон Збройних сил України, який був дислокований біля села Веселе у Донецькій області.
Стояв вересень 2014 року. Для української армії цей час ознаменувався підписанням Мінських угод – пізніше їх назвуть Першими. Формально на територіях, де діяло АТО, встановилося перемир’я, але бойовики ДНР і далі влаштовували провокації. Російським окупантам були потрібні докази порушень Мінських угод з боку України для продовження бойових дій. Для цього активно використовувалися диверсанти з числа «звільнених у запас» військовослужбовців Головного Розвідувального Управління Російської Федерації. Знайти та знешкодити такого впровадженого у батальйон українських військовиків диверсанта, було головним завданням групи.
Двоє двадцятирічних бійців ще спали у салоні. Західняк із Верховини рядовий Сергій Коржук із позивним «Говерла», високий на зріст, потужної статури, із солом’яного кольору волоссям і ще підлітковим виразом обличчя. Його побратим рядовий Максим Горшков із позивним «Мореман» був родом із Одеси. Хлопець середнього зросту, він мав міцну статуру, був веселуном і заводієм. А ще Мореман мав мушкетерські вуса без бороди, які стирчали у різні боки.
Сержант Андрій Башков із позивним «Індіанець» зосереджено кермував машиною, об’їжджаючи вибоїни та обганяючи попутні військові колони і громадський транспорт. Доглянуті сильні руки колишнього київського бармена, міцно тримали кермо. Інтелігентному Індіанцю на перший погляд можна було дати років тридцять, хоча, насправді, йому було вже під сорок.
Поруч із водієм сидів командир відділення капітан Антон Саєнко з позивним «Бандерас». Колишній слідчий, він звільнився зі Служби безпеки України після приходу до найвищої влади Віктора Януковича. Антон мав вольове обличчя і важкий погляд. Після початку бойових дій на Сході України Саєнко добровільно повернувся до лав української армії капітаном інженерно-саперних військ. Але складна кадрова ситуація змусила керівництво СБУ знову використати Саєнка як слідчого. Бандерас похмуро дивився на знайому з дитинства дорогу. По обидва боки путівця деінде зустрічалися сліди бойових дій: вирви від снарядів та мін, частково поруйновані будинки, спалена військова техніка. Усе вказувало на те, що нещодавно тут точилися жорстокі бої. Але зараз тут було спокійно. Веселе, їхати до якого залишалося кілька годин, було рідним селом Бандераса. Однак радості від повернення до рідних місць він не відчував. Попереду Бандерас помітив жінку в білому платті, що їхала на велосипеді. Вона чомусь нагадала йому матір, яка часто їздила так із роботи до села. Від цього спогаду капітанові защеміло у серці. Раз за разом Бандерас прокручував у голові розмову під час зустрічі із заступником керівника Департаменту контррозвідки СБУ генерал-майором Яременком, що змусила його повернутися у рідний край…
Капітан Антон Саєнко – позивний «Бандерас»
У кожного є місця куди не хочеться повертатися. Для мене такою зоною психологічного відчуження стало рідне село на Донеччині зі знущальною назвою – Веселе. Депресивний регіон. Тут на звичайного сільського вісімнадцятирічного хлопця, який крав вугілля з вагонів на залізничній станції, чекала хіба що в’язниця. А далі, після звільнення, світили лише важка шахтарська робота, пияцтво, злидні та, мабуть, швидка смерть через п’яну бійку або вибух метану у глибокому забої. Донбаський стандарт. Кажуть, від долі не втечеш. Але двадцять років тому мені дивом пощастило вирватися з Веселого. Мені дали тільки один шанс –
