щоки, і я посміхаюся їй.
– Побудьте з нею, а я піду додому та приготую вам вечерю. Я буду рада, хоч якесь заняття. Поки ми вечерятимемо, Макс побуде тут, а потім ми знову поміняємося. Я більше не хочу, щоб вона була сама, розумієте. Вона була сама в тій воді, і от… – Її голос от-от зірветься.
– Усе гаразд, місіс Демір, – каже Лео, серйозно і поважно, кладучи руку їй на плече, захищаючи її своїм великим і широким тілом. – Ми тепер поряд, ось бачите? Ідіть, готуйте, ви готуєте найкраще у світі, тільки моїй мамі не кажіть, що я так вважаю.
Джекі киває та цілує його в щоку, потім уривчасто зітхає та цілує Ней у клаптик смаглявої шкіри на обличчі, який лишився неушкодженим.
– Побачимося, маленька, не стоми себе спілкуванням, – шепоче вона.
– Здається, вона має кращий вигляд, – каже Роуз, коли Джекі виходить. – Вам не здається, що вона має кращий вигляд? Не такий… холодний.
Колір її шкіри покращився – то була правда; якщо зосередитися на закритому оці й тому клаптикові навколо, вона мала такий вигляд, ніби просто дуже глибоко заснула. Якщо не дивитися більше нікуди.
– І що треба робити? Поділитися з нею новинами? – запитав Лео, запхавши руки глибоко до кишень. – Нам треба з нею говорити, чи як? Це якось дивно.
Він підходить до дверей і притуляється до них, так ніби насправді хотів би опинитися по інший бік.
– І що ми їй скажемо? – відрізає Роуз. – Що Парміндер і досі корова, а школа й досі грьобаний відстій?
На мить нам стає чути тільки шум машин і власне дихання.
– Музика, – кажу я, киваючи на телефон Роуз. – Відкрийте «Туніфай». Вона викладала свої плейлісти у відкритий доступ, давайте запустимо один із них.
– Так, музика – це хороша ідея. – Роуз возиться зі своїм телефоном, відкриваючи додаток, через який ми всі слухаємо свої улюблені пісні. – Пошукаю її плейлісти… вона завжди їх так тупо називала, ви пам’ятаєте хоч одну назву?
– «Жодних виправдань» групи «Сам 41», – кажу я. – Вона постійно слухала її перед літом. Її перший плейліст називався «Й НАХ М-дак».
Роуз шукає, і я чекаю, що зараз заграє музика, але натомість вона насуплюється та витріщається в телефон.
– Це дивно…
– Що?
– Відкрийте додатки в себе та пошукайте цей плейліст. Вона підписана НейСей01.
Я роблю, як вона каже, і бачу: під цією назвою випадає два плейлісти. Один створено Ней, у липні минулого року. Інший – у серпні, ті самі пісні в списку, але інший користувач. Я показую телефон Лео. Він знизує плечима та віддає його мені.
– Хто в біса такий цей Ч0рнийМ!сяць? – питає Роуз. – Дивіться, якщо шукати за прізвиськом Ней, то виявиться, що Ч0рнийМ!сяць клонував усі її списки пісень. Усі до одного. І що це означає?
Ми витріщаємося в телефони так, ніби це якось домопоже збагнути, що відбувається.
– Та нічого це не означає. – Лео хитає головою. – Просто якийсь дебіл зі школи, який зробив це після її зникнення. Може, хотів привернути до себе увагу, абощо. Мудаків багато,
