на секунду підняла очі від планшету, потім опустила їх і…
– Вали звідси.
Голос мала глибокий, зі сталевими нотками. Він продовжив гру.
– Бо інакше подряпаєш мене своїми кігтиками?
Вона завмерла, зітхнула і…
– Богдане, покличте охорону, тут дехто наривається…
Бармен кивнув, кинув записник на шинквас і вибіг із кафе. До охорони звідси було кроків десять.
Нарвався…
– Я пожартував, – Максим спробував повернути час назад.
– А я ні.
Цього разу дівчина ні на секунду не відволіклася від свого заняття.
– Якщо чесно – то я хотів про Олексія Лускувця поговорити. Я не вірю, що він міг себе вбити…
Яскраво-помаранчевий сік, до якого вона простягнула руку, залишився в склянці неторкнутим. У двері ввалився охоронець у чорній формі й чорному кашкеті, не той, що був учора, більший і вищий. Це Максима аж ніяк не потішило.
– Я вже вибачився, – виставив він руки долонями вперед, мовляв, я не загрожую, бачите?
– Він вже вибачився, – підтакнула позаду відвідувачка. – Дякую, Богдане, Тарасе….
Хлопці перезирнулися і розійшлися кожен у своїх справах. Але Максим підозрював, що на фірмі про це знатимуть усі. Новенький чіпляється до гарних працівниць.
Він так і сказав дівчині з планшетом:
– Тепер про це знатимуть усі. Але я зазвичай не чіпляюся до гарних працівниць.
Вона холодно відповіла, схрестивши руки на грудях:
– Тільки в разі смертельної небезпеки?
– Ви вважаєте, мені загрожує смертельна небезпека?
– Я можу бути дуже небезпечною.
– Я можу ще раз вибачитись, якщо треба…
Вона секунду подумала і…
– Сідай.
Кожне своє рішення приймала миттєво…
Мені б так…
Максим обернувся до шинквасу:
– Богдане, хот-дог, пліз.
Богдан глянув спідлоба і вийшов у двері за баром.
– Ти новенький?
– Макс, – простяг він їй руку через стіл.
– Новенький, наглий і занадто активний. – Її руки залишилися схрещеними на грудях, обтягнутих білою блузою під піджаком. І ніби нічого особливого не було у цьому жесті й у цих грудях, але Максим відчув збудження і, щоб кудись подіти свій погляд, ще раз повернувся подивитися, як там його хот-дог. За шинквасом нікого не було. Бармен, певно, подався шукати худобину для хот-дога. – Що ти робиш на цій фірмі, Максиме?
– Тут таких не люблять?
– Тут таких обламують і дуже швидко…
– Як Олексія?
Вона подивилася у вікно. Там охоронець Тарас розповідав щось Анжелі, виразно показуючи пальцем на вікна кафе.
– Лускувець був із іншого світу. Він думав, що благородство – це
