і шеф бігає, наче ошпарений. Ні, він ходить, як завжди, спокійний, наче лев, але ж вона бачить: щось гризе його зсередини. Хоч би не помер передчасно від тих гризот, поки вона собі життя нормальне не облаштує! Хоча… Може, новий шеф не буде таким скнарою?..
Аліса захлопнула пудреницю, кинула її разом із пензликом – дорогої, між іншим, фірми, а не ейвонівського розливу, як у інших, – до сумочки і підвелася з-за столу.
Хай там як, а звикати – якщо щось – до нового шефа важко, коли тут усе налагоджено і працює без збоїв. Поки що.
Обідня перерва давно минула, до закінчення робочого дня далекувато, отож треба пройтися до бухгалтерії, там є спеціально навчені люди, які знають усе про всіх. Час розпитати про молодика, який причепився до шефа і чогось від нього хоче.
Може, шантажист який?
Секретарка пошукала очима на столі аркуш, який шеф підписав і який мали забрати працівники бухгалтерії. У неї тепер з’явився привід вийти за двері. Аркуш до бухгалтерії вона принесе власноручно.
Вирішено. Заодно сумочку свою вигуляє, інакше навіщо вона такі бабки за неї відгрохала? Щоб у столі валялася?
9
Юра дав Максимові завдання набрати по телефону невеличку аптеку в Береговому, яка лояльно ставилася до новеньких і терпляче чекала, поки вони знайдуть назву необхідного препарату в базі даних і внесуть його в накладну.
Максим бавився з нею майже до завершення робочого дня. Офіс гудів, веселився… витягувався і сплющувався перед його очима, а третя кава була занадто солодкою, щоб він міг допити її до кінця. Дівчата постаралися. Катя чи Надя – він ще не запам’ятав, хто є хто…
– Слухай, Максе…
– Я Максим! – несподівано різко відповів хлопець своєму менеджеру.
Максом його називав Лешек. А сьогодні – парастас, завтра – похорон.
– Ну добре, Максиме, бери цю фігню і неси на склад. Спитаєш старшого по зміні, скажеш з «Арніки» привезли, пересорт. Але бігом, бо ще є кілька аптек, які чекають не дочекаються твого дзвінка!
Максим взяв баночку кардіомагнілу і пішов на склад. Там він уже якось був, і це його не потішило.
Цього разу на складі було спокійніше. У великому ангарі лише час від часу проходив хтось у синій спецівці, навіть не дивлячись на новенького. І протяги гуляли поміж залами і поверхами…
За скляною перегородкою сидів давненько не голений чоловік і щось черкав. Час від часу він оголошував у гучномовець кому, куди і що слід принести й знову черкав.
– Привіт! Ви тут старший?
– Я тут керівник зміни, а старший, куди пошлють, ходить, куди послали! – нервово відповів бородач, голос мав неприємний, гугнявий. – Що треба?
– Поміняти. Пересорт. З «Арніки», – Максим ледве згадав, що йому казав Юра. Бо думав зовсім про інше. – Це тут Олексій працював?
Керівник зміни закашлявся. Не дивно, холодно тут було страшенно.
– А ти хто йому? – засвердлив Максима чорними очима.
– Брат.
