Телбот.
– Так, містер Телбот – забудькуватий літній англієць, який часто питає про релігію в стародавньому світі. Спокійний чоловічок, слава Богу, без власних теорій.
– Його посадили з американцями.
– Але він британець. Він з Кіддермінстера.
– Якщо він згадає, де його паспорт, і справді виявиться британцем – то зможе сісти з британцями.
– По ньому видно, що він британець. Я можу за це поручитися.
Араб ніяк не зреагував.
– У нього й вимова не американська, правильно ж?
– Я з ним не розмовляв. Та й мова не доказ, правда? От ви, на мою думку, говорите, як британець, а не британець.
Франклін поволі кивнув.
– Так що почекаємо паспорта.
– Чому нас так розділяють?
– Ми вважаємо, що вам приємно сидіти разом.
Араб жестом наказав Франклінові вийти.
– І ще одне. Моя дружина. Можна, вона сидітиме зі мною?
– Ваша дружина? – він проглянув список пасажирів перед собою. – У вас немає дружини.
– Ні, є. Вона подорожує як Трісія Мейтленд. Це її дівоче прізвище. Ми одружилися три тижні тому… – після паузи Франклін, немов зізнаючись, додав: – Власне, третя моя дружина.
Однак на араба розмір Франклінового гарему враження не справив.
– Ви одружилися три тижні тому? Але, здається, живете в різних каютах. Усе так погано?
– Ні, в мене, розумієте, окрема каюта як кабінет. Щоб готуватися до лекцій. Мати іншу каюту – це розкіш, привілей.
– Вона ваша дружина? – тон араба був непроникний.
– Так, – дещо обурено відказав він.
– А в неї британський паспорт.
– Вона ірландка. Вступаючи в шлюб з ірландцем, людина отримує громадянство Ірландії. Такий у нас закон.
– Містере Г’юз, у неї британський паспорт, – він знизав плечима, немов вважав цю дилему нерозв’язною, але потім знайшов вихід. – Але якщо хочете бути поряд із нею, можете піти й сісти за британський стіл.
Франклін сором’язливо всміхнувся.
– Але якщо я речник пасажирів, то як я можу вас побачити, щоб переказати вимоги пасажирів?
– Вимоги пасажирів? Ні, ви не зрозуміли. Ви зі мною зустрінетеся тільки тоді, коли я захочу побачити вас.
Переказавши нові вказівки, Франклін сів за стіл сам і замислився над становищем. Добре в ньому те, що до пасажирів ставляться доволі ввічливо; нікого ще не побили, не підстрелили, незвані гості не виявились істеричними маніяками-вбивцями, як можна було очікувати. З іншого боку, погане в цій ситуації міцно пов’язане з хорошим: холоднокровні незнайомці можуть виявитися цілеспрямованими й рішучими в досягненні своєї мети. А яка в них мета? Навіщо вони захопили «Святу Єфимію»? З ким ведуть
