Г’юза. А її відправили до «демонічних» британців.
У каюті перед сном майже не розмовляли. Японці були зайняті собою, шведи заспокоювали й відволікали дітей розмовами про дім, Різдво і британські футбольні команди; тим часом Франклін відчував, як тяжіє над ним те, про що він дізнався. Йому було страшно, було просто зле, а ізоляція робила його ніби спільником терористів. Він намагався думати про своїх двох дружин і дочку, якій зараз, певне – скільки?! – уже п’ятнадцять; він щоразу мав пригадувати рік її народження й рахувати. Треба частіше з нею бачитися. Може, на зйомку наступних серій він би міг брати її. Вона б побачила отой самий розкішний план, де він іде римським Форумом, – їй би сподобалося. Тільки де ж камеру поставити? Чи хай би камера просувалася за ним. І невелику масовку в тогах і сандаліях – так, це було йому до душі…
Зранку Франкліна знову повели до ватажка. Той жестом запросив його сісти.
– Я вирішив скористатися вашою порадою.
– Моєю порадою?
– На жаль, переговори відбуваються геть погано. Власне, немає ніяких переговорів. Ми виклали свою точку зору, а вони не мають жодної охоти викласти свою точку зору.
– Вони?
– Вони. Отже, якщо все швидко не зміниться, то ми будемо змушені розпочати тиск на них.
– Тиск? – навіть Франклін, який не міг би без застосування евфемізмів зробити кар’єру на телебаченні, обурився. – Ви хочете сказати: будете вбивати людей!
– На жаль, вони іншого тиску не розуміють.
– А чому не спробувати по-іншому?
– А ми пробували. Ми вже пробували сидіти склавши руки й чекати, що світова громадська думка нам допоможе. Ми пробували бути чемними й очікувати, що наша земля повернеться до нас. Запевняю вас, ці системи не допомагають.
– А щось середнє?
– Ембарго американським товарам, містере Г’юз? Не думаю, що світ сприйме це серйозно. У Бейрут імпортують менше «шевроле»? Ні, на жаль, є люди, які розуміють лише конкретні форми тиску. До світу можна докричатися лише…
–… убивствами? Яка весела філософія.
– А світ – це доволі невеселе місце. Я гадав, що ваші дослідження давніх цивілізацій вас цього навчили. Але хай там як… я вирішив скористатися вашою порадою. Ми пояснимо пасажирам, що відбувається. Що вони стають частиною історії. Хай там яка ця історія є.
– Певне, вони оцінять відвертість… – Франклінові до горла підступала нудота. – Скажіть їм, що відбувається.
– От власне. Розумієте, о четвертій годині стане необхідно… почати вбивати їх. Звісно, ми сподіваємося, що в цьому не буде потреби. Але якщо буде… Ви маєте рацію: якщо це можливо, їм треба роз’яснити ситуацію. Навіть рядовий знає, за що воює. Було б справедливо, якби пасажири теж знали.
– Але вони не воюють! – Франкліна обурили і слова араба, і тон. – Вони мирні жителі. У відпустці. Вони не воюють.
– Вони вже не прості мирні жителі, –
