мають добре поспати. Паспорти потрібно весь час тримати при собі для перевірки.
– А містер Телбот?
– Він побуде почесним американцем, доки знайде свій паспорт.
– А моя дружина?
– Міс Мейтленд. Що вас цікавить?
– Може вона ночувати зі мною?
– А, ваша британська дружина!
– Вона вже ірландка. Вступивши в шлюб з громадянином Ірландії, людина отримує громадянство. Такий закон.
– Закон, містере Г’юз! Люди весь час нам щось розказують про закон. Іноді мене просто дивує, що, на їхню думку, законно, а що ні.
Він подивився на мапу Середземного моря на стіні за спиною Франкліна.
– Законно, наприклад, бомбардувати табір біженців? Я часто намагався знайти такий закон, який це дозволяє… Але це довга дискусія, а іноді мені видається, що дискусія така сама безглузда, як і той закон, – він знизав плечима, мовляв, що тут сказати. – Ну а що стосується міс Мейтленд, то будемо сподіватися, що її громадянство не стане, скажімо так, суттєвим.
Франклін постарався приховати дрож. Бувають випадки, коли евфемізм жахає більше, ніж пряма погроза.
– Чи могли б ви сказати мені, за яких обставин воно може стати… суттєвим?
– Вони дурні, розумієте. І дурні вони тому, що вважають дурними нас. Брешуть просто в очі. Кажуть, що не можуть нічого вдіяти. Кажуть, що не можна швидко все організувати. Можна, звичайно. Існує, приміром, телефон. Вони вважають, що чогось навчилися з попередніх аналогічних випадків, і якщо гадають, ніби ми не навчилися, то їм бракує глузду. Ми знаємо їхню тактику, їхні брехні й відкладання на потім, усе це буцімто налагодження стосунків з борцями за свободу. Ми все це добре знаємо. А ще знаємо, які обмеження дій існують. Тож ваші уряди змушують нас робити те, що ми, на їхню думку, зробимо. Якби вони одразу розпочали переговори, то проблеми б не було. А вони починають лише тоді, коли вже запізно. На свій ризик.
– Ні, – сказав Франклін. – Ризикуємо ми.
– Ну, вам, містере Г’юз, на мою думку, не варто так рано хвилюватися.
– Що значить рано?
– Та й узагалі, вам, мабуть, хвилюватися не варто.
– Але що означає «рано»?
Лідер трохи помовчав, потім печально розвів руками.
– Може, завтра… Розклад, ви розумієте, чіткий. Ми їм від самого початку казали…
Якась частина душі Франкліна Г’юза вже й не зовсім вірила, що веде цю розмову. Інша хотіла сказати, що завжди була на боці тих, хто зараз узяв його в полон (хай там хто вони такі), – і, між іншим, оці гельські слова на його паспорті вказують на те, що він член ІРА, тож, Бога ради, чи не можна йому, Франкліну, просто піти до своєї каюти й ні про що не думати… Натомість він спитав:
– Розклад?
Араб кивнув. Франклін не замислившись
