type="note">79 , або на «Боулінг-Дром», або на центр ігрових автоматів «Фантастикон». А може, він згорів, коли скінчилися шанси для якогось торговця взуттям, що полюбляв курити в ліжку. Все пощезло, Річі, – так само, як ті окуляри, що ними так завжди полюбляв тебе діставати Генрі Баверз. Як там співається у тій пісні Спрінгстіна? Славні дні… проминули, мов дівчисько юне зморгнуло 80 . Яке юне дівчисько? Авжеж, Бев. Звісно ж, Бев…»
«Таун Хаус» міг і перемінитися, але аж ніяк не пощез, тому що в слухавці з’явився безбарвний голос робота і промовив: «Ваш… номер… 9… 4… 1… 8… 2… 8… 2. Повторюю… ваш… номер…»
Але Річ запам’ятав його з першого разу. То дійсно було задоволення, покласти слухавку посеред цього монотонного мурмотіння – легко було собі уявити захованого глибоко в землі глобального монстра довідкової служби Мамуні Белл81: весь у пітливих заклепках, з тисячами телефонних слухавок у тисячах членистих хромованих мацаків – така собі версія Доктора Восьминога, заклятого ворога Павука82. З кожним роком світ, у якому жив Річ, дедалі дужче вчувався якимсь наповненим електронними примарами велетенським будинком, де цифрові привиди й перелякані людські істоти жили в непростому співіснуванні.
«Усе ще стоїть. Перефразовуючи Пола Саймона, все ще стоїть після стількох років 83 ».
Він набрав готель, який востаннє бачив крізь окуляри в роговій оправі свого дитинства. Набирання номера 1-207-941-8282 виявилося фатально легким. Тримаючи слухавку біля вуха, він дивився на краєвид за широким вікном свого кабінету. Серферів уже не було; натомість пляжем тепер рука в руку, не поспішаючи, йшла якась пара. Ця пара могла б слугувати плакатом на стіні тієї туристичної агенції, в якій працювала Керол Фіні, такий ідеальний вона мала вигляд. Тобто якби не той факт, що обоє були в окулярах.
«Ми те піймаємо, сракопикий! Ми тобі розіб’ємо окуляри!»
«Кріс, – раптом скинулося в голові. – Прізвище в того було Кріс. Віктор Кріс».
О боже, це не було тим, що йому хотілося б пам’ятати, та ще таке прадавнє, але, здавалося, це не мало щонайменшого значення. Щось відбувалося глибоко в сховищах, там, углибині, де Річард Тозіер зберігав свою приватну колекцію Старих Золотих Хітів. Там відчинялися двері.
«От тільки там не диски, хіба ні? Там, углибині, ти не Річ Диски Тозіер, віртуозний диджей радіостанції «КЛАД» і Людина Тисячі Голосів, хіба не так? А те, що там відкривається… то не зовсім двері, хіба ні?»
Він спробував витрусити геть ці думки.
«Що варто пам’ятати, то це те, що я в порядку. Я в порядку, ти в порядку. Річ Тозіер у порядку. Не завадило б викурити сигарету, та й годі».
Він кинув чотири роки тому, але зараз варто було б покурити, атож.
«Там не диски, а мертвяки. Ти був глибоко їх поховав, але саме зараз там відбувається якогось роду землетрус і земля випльовує їх угору, на поверхню. Там, углибині, ти не Річард Диски Тозіер; там, углибині, ти просто
Рефрен автобіографічної, ностальгійно-іронічної пісні Брюса Спрінгстіна «Glory Days» (1984) з його найпопулярнішого альбому «Born in the U.S.A.».
«Ma Bell» – сукупна народна назва заснованих 1877 р. Александром Беллом кількох компаній, які в певні періоди монополізували американський ринок телефонного зв’язку.
Doctor Octopus – герой коміксу «Людина-Павук», божевільний учений з чотирма потужними механічними мацаками на спині.
Алюзія на пісню Пола Саймона «Все ще шалений після стількох років» («Still crazy after all these years», 1975), у якій ідеться про те, що ностальгія залишає по собі гірке почуття самотності; Paul Simon (нар. 1941 р.) – композитор-поет-співак-гітарист, один із найвпливовіших музикантів у жанрі фолк-рок.
