які міг тільки він. Можна було б вказати на певні деталі – як багато вона курила (утім, він майже вилікував її від цього), як безупинно рухалися її очі, ніколи не зустрічаючись поглядом з очима того, хто з нею балакає, хіба що торкаючись їх час від часу, щоб зразу ж проворно відстрибнути геть; її звичка злегка погладжувати собі лікті, коли вона нервується; стан її нігтів, завжди доглянутих, проте неприпустимо коротких. На це останнє Том звернув увагу в перший же вечір їхнього знайомства. Вона підняла свій бокал з червоним вином, він побачив її нігті й подумав: «Вона тримає нігті короткими, бо гризе їх».
Леви можуть не думати, принаймні так, як думають люди… але вони бачать. І коли антилопи кидаються навтьоки від водопою, стривожені наближенням запаху, що несе смерть, ці коти вміють примітити, котра з них відстає від гурту, можливо, через підвернуту ногу, можливо, вона просто природно забарлива… а може, тому, що в неї слабше розвинуте відчуття небезпеки. А ще цілком можливо, що деякі антилопи – а також і деякі жінки – бажають бути забитими.
Раптом він почув звук, який брутально висмикнув його з цих спогадів, – клацання запальнички.
Знову повернулася тупа лють. Живіт наповнився жаром, який Том не міг би назвати цілком неприємним. Підкурює. Вона курить. Чималенько було проведено з нею спецсемінарів Тома Рогана на цю тему. Й от тобі й маєш, вона робить те саме знову. Гаразд, вона малоздібна учениця, але добрий вчитель найкраще проявляє себе в роботі з малоздібними учнями.
– Так, – промовила вона цього разу. – Угу-угу. Добре. Так… – знову послухала, потім видала дивний, шарпкий сміх, якого він від неї ніколи до цього не чув. – Дві речі, оскільки ти питаєшся: зарезервуй для мене номер і промов за мене молитву. Так, окей… угу… я теж. Добраніч.
Коли він увійшов у спальню, вона якраз клала слухавку. Він збирався увійти жорстко, накричати на неї: припини, припини це негайно, НЕГАЙНО! Але, коли побачив її, усі слова завмерли йому в горлі. Він бачив її такою й раніше, але тільки разів два чи три. Раз перед їхнім першим великим подіумним показом, другий перед першим закритим показом для представників загальнонаціональних торговельних мереж, третій – коли вони вирушали в Нью-Йорк отримувати Міжнародну дизайнерську премію.
Вона рухалася по спальні довгими кроками, мереживна біла нічна сорочка підкреслювала форми її тіла, затиснута передніми зубами сигарета (боже, як же він ненавидів такий її вигляд, з недопалком у роті) відкидала через ліве плече назад негусту білу тасьму диму, наче той тягнувся з паровозної труби.
Але насправді застигнути його примусив вираз її обличчя, саме це змусило завмерти в горлі запланований ним було крик. Серце в ньому йойкнуло – ка-ГУП! – і він скривився, переконуючи себе, що відчуває наразі не страх, а лише здивування від того, що виявив її в такому вигляді.
Вона була такою жінкою, що достеменно оживала
