секунд зо тридцять, то матиме такий вигляд, наче її виштовхнув з розгонистого товарного вагона якийсь підлий залізничний детектив.
– Мушу завдати тобі хльости, – промовив він. – Шкода, але мушу, бейб.
Так, цю суміш страху й агресивності він бачив і раніше. Зараз вона вперше спалахнула просто на нього.
– Поклади цю штуку, – сказала вона. – Я мушу якомога швидше дістатися до «О’Хари»170.
«Чи ти є тут, Томе? Чи ти тут?»
Він відштовхнув цю думку геть. Пасмо шкіри, яке було колись ременем, повільно хиталося перед ним, наче маятник. Очі в нього блимнули, а потім знову міцно вчепилися їй в обличчя.
– Послухай мене, Томе. У моєму рідному місті трапилася певна проблема. Дуже погана проблема. У мене був один друг у ті дні. Гадаю, він міг би бути моїм бойфрендом, якби ми тоді були достатньо дорослими для такого. Тоді він був усього лиш одинадцятирічним хлопчиком, і страшенно заїкуватим. Зараз він романіст. Ти навіть читав одну з його книжок, здається… чи не «Чорні пороги»?
Вона шукала відгук на його обличчі, але його обличчя не подавало жодних знаків. Тільки пояс маятником хитався туди-сюди, туди-сюди. Том стояв з нахиленою головою, злегка розставивши свої кремезні ноги. Тоді вона нетерпляче провела долонею собі по волоссю – неуважно – так, ніби в неї є дуже багато речей, які слід обдумати, а ременя вона не бачить зовсім, і те саме облудне, жахливе запитання знову зринуло в Томовій голові: «Чи ти є тут? Чи ти в цьому впевнений?»
– Ця книжка лежала в нас тут і там багато тижнів, але я ніколи не вбачала зв’язку. Можливо, й мусила б, але всі ми постаршали, і я навіть не думала про Деррі дуже, дуже довгий час. Коротко кажучи, у Білла був менший брат, Джордж, і Джордж загинув іще до того, як я насправді запізналася з Біллом. Його було замордовано. А потім, наступного літа…
Але Том уже достатньо наслухався навіженства і зсередини себе, і ззовні. Він швидко ринувся на неї, заносячи праву руку над плечем, наче той, хто готується метнути списа. Ремінь зі свистом прорізав повітря. Беверлі побачила його наближення й намагалася ухилитись, але правим плечем вдарилася об одвірок ванної кімнати, і тоді пролунало м’ясисте «ляск»! – це ремінь вдарив їй по лівому передпліччю, залишивши там червоний рубець.
– Завдам тобі хльости, – повторив Том.
Голос його звучав розсудливо, навіть з ноткою жалю, але зуби були оскалені в білій, застиглій усмішці. Він бажав побачити той вираз у її очах, той вираз переляку, і жаху, і сорому, той вираз, що промовляє: «Так, ти правий, я на це заслужила», той вираз, що промовляє: «Так, авжеж ти тут, я відчуваю твою присутність». Тоді знову назад зможе повернутися кохання, і це буде правильно й добре, бо він насправді її кохає. Вони навіть зможуть обговорити, якщо їй схочеться, хто саме телефонував і взагалі що там до чого. Але це мусить настати пізніше. Наразі в школі триває урок. Стара добра пара: спершу хльоста, потім єбля.
– Вибач, бейб.
«O’Hare» – міжнародний аеропорт у Чикаго, названий на честь пілота винищувача Едварда О’Хари (1914—1943), першого повітряного аса морської авіації США (поширене ірландське прізвище O’Hare наспраді вимовляється О’Хер, але на наших теренах традиційно-цнотливо передається інакше).
